Сергій Набока: ad memoriam

 19-01-2013 18:17 

В україномовній Вікіпедії про Сергій Набоку розповідається коротко і, на жаль, далеко не завжди точно. Тому я залишу з біографічної довідки в цій електронній енциклопедії про нього тільки те, що хоча б на 90% корелюється з істиною. Ось ця довідка.

***

«Сергій Вадимович Набока (26 квітня 1955, Тула – 19 січня 2003, Вінниця) — український тележурналіст і дисидент.

Народився 26 квітня 1955 р. у м. Тула (Росія) в родині журналістів. Помер 19 січня 2003 р. у Вінниці. Закінчив факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка [але не 1981 року, як сказано у Вікіпедії, а незадовго до смерті – бо ж був виключений після арешту – С.Г.].

Був заарештований 11 січня 1981 року. Йому інкримінували розповсюдження антирадянських листівок, написання "наклепницьких" віршів і статей, участь у складанні маніфесту про внутрішньополітичне становище СРСР і тексту "Перспективи заповнення духовного вакууму радянського суспільства". За ст. 187-1 КК УРСР засуджений до 3 років позбавлення волі. Перебував у кримінальному таборі №78 (с. Райківці, Хмельницька область.)

Звільнившись у 1984, повернувся до Києва […]. Працював двірником у Києво-Печерській лаврі, потім бібліотекарем, вантажником. За перебудови брав участь у відродженні Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ).

Один з провідних діячів Української Гельсінської спілки.

Один із засновників Українського культурологічного клубу – першої [уточнення: у Києві – С.Г.] незалежної української громадської організації часів перебудови (1980-і роки).

Член Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка, товариства «Меморіал», Народного Руху України. Учасник І з'їзду Народного Руху (Київська область).

Сергій Набока відомий своїми політичними [а головним чином усе-таки правозахисними – С.Г.] передачами на «Радіо Свобода».

1989 року зробив першу масову непідцензурну газету Києва – «Голос відродження». Працював редактором у видавництві «Мистецтво» (1980-1981), сценаристом на студії «Укртелефільм» (1993-1994) […].

Засновник і генеральний директор першої в Україні незалежної інформаційної агенції – УНІАР.

[Автор біографічної довідки забув указати, що Сергій вів щотижневі опівнічні прямі ефіри на телеканалі «Ера», аж поки їх не закрили з політичних мотивів, та був колумністом цілої низки тижневиків – поки ця співпраця також не припинялася також з політичних мотивів – С.Г.].

***

А ще Сергій Набока писав вірші. Про це знали тільки його близькі друзі. Він збирався їх упорядкувати і видати, та все якось руки не доходили. Отож лише посмертно вийшла друком книга Сергієвих поезій «Увага №0». Ось два короткі тексти з неї.

***

Ще один пішов –
Не попрощався.
З головою, повною віршів.
А там хтось так зітхнув
З полегшенням
-- Наконец єщо одін іздох –
вирішив.
Та ні, панове, не так усе просто.
Не поспішайте викреслювати,
Краще замовляйте нові теки
Для особистих справ.

***

У багряній борні розгубили ми сенс остаточно.
І, спливаючи кров’ю, регочучи з крови та втрат,
Ми тікаємо мрій для палких аґітацій наочних,
І стримить ідеалом та ідолом наш невідомий солдат.

У багрянім бутті призвичаєно палимо ватри,
Площі квітів у кожного з нас у душі, в голові…
І збуваємо час — аби як, аби тільки від варти до варти,
Ми ж бо впевнені міцно й назавжди:
ми будемо вічно живі.

***

Як розповідала Сергієва мати Катерина Зеленська, через два з половиною роки після смерті син укотре приснився їй. Їй здалося, що Сергій стоїть за спиною в неї і просить: «Мамо, встань і запиши те, що я зараз скажу».

- Я встала, - пригадувала пані Катерина, - підійшла до столу, де в мене завжди напоготові ручка та блокноти, записала і лягла спати. Вранці почала вагатися – чи наснилося? Беру блокнот, читаю:

Пам'ятай: вже не буде
ніякої туги,
Хоч немає мені на землі
вороття-каяття.
Зрозумій, я народжуюсь вдруге,
Щоб навіки прийти з небуття.

- Я писала вірші до 20 років, - говорила пані Катерина, - але українською – ніколи…


Сергій Грабовський