“Війна акредитацій” між США та Китаєм

 31-03-2020 19:31 

Пекін висилає більшість кореспондентів New York Times, Wall Street Journal і Washington Post

Дипломатичні відносини між Сполученими Штатами й Китаєм досягли найнижчого рівня за останні 30 років. Прикриваючись небезпекою розповсюдження епідемії COVID-19, Пекін різко скоротив кількість акредитованих американських журналістів у КНР. Вашингтон, звісно, не залишився в боргу, відбулися масові висилки китайських журналістів.

Лише через два місяця після того, як було досягнуто першої фази компромісу між адміністраціями Дональда Трампа й Сі Цзіньпіна, коли здавалося стабілізувалися двосторонні відносини між двома економічними гігантами, Міністерство закордонних справ Китаю заявило, що вишле майже всіх громадян США, які працюють в країні на New York Times, Wall Street Journal і Washington Post.

Як ідеться у повідомленні Ради національної безпеки США: “Рішення Комуністичної партії Китаю про висилку журналістів із Китаю та Гонконгу є ще одним кроком до позбавлення китайського народу та світу доступу до правдивої інформації про Китай. США закликають лідерів Китаю переорієнтувати свої зусилля з вигнання журналістів і розповсюдження дезінформації, на приєднання до всіх країн для припинення коронавірусу Уханя”.

Варто пригадати, що у 2020 році адміністрація президента Дональда Трампа зробила невеликий крок у напрямку вирівняння неприпустимої асиметрії у відносинах між США та Китаєм. У той час, як китайські інформаційні організації, які часто служать прикриттям для розгортання роботи спецслужб, вільно розміщували сотні заявлених журналістів і членів їхніх родини в США, Китай дозволив набагато меншому контингенту американських журналістів продовжувати свою роботу в країні.

Власне, тут немає нічого нового. Комуністичний режим у Китаї вирішив використати пандемію коронавірусу, як привід для приглушення роботи незалежних ЗМІ, а, враховуючи, що таких в КНР більше не залишилося, вирішили зосередити свої зусилля на представниках провідних американських газет.

Відфільтровуючи для китайців всю інформацію та перетворивши засоби масової інформації на слухняну агітаційну машину для управління своїми громадянами, китайське керівництво робить все для того, щоб населення КНР “рухалося в темряві”, задовольняючись відвертою дезінформацією і напівправдою з підконтрольних режиму газет, телебачення та радіо.

Прагнучи перекрити найменший доступ до чесної і об’єктивної інформації, Комуністична партія Китаю, навіть у часи вибуху епідемії коронавірусу, більше піклується про збереження своєї абсолютної влади над країною, ніж про здоров’я громадян. Дії Китаю неймовірно нерозважливі. У той час, коли співробітництво між країнами має найважливіше значення, там затіяли “війну акредитацій” з Америкою.

Борючись за своє право маніпулювати й дозувати інформацію, Пекін чомусь не дуже задумується про те, що якщо торговельна війна зі Сполученими Штатами продовжиться, то китайська економіка буде похована, а про гарантований рівень споживання, який був доступний в докоронавірусні часи, можна буде забути назавжди. Влада в Пекіні, демонструючи довгу руку комунізму на співгромадянах, показує реальне ставлення до своїх людей.

Те, що в Китаї немає вільної преси, а повідомлення новин повинні відповідати тому, до чого прагне комуністична партія, обернулося великим негативом не тільки для китайців. Мало минути більше трьох тижнів, перш, ніж режим визнав, що вірус SARS-CoV-2 став головною проблемою. Такі підходи змушують більшу частину світу задатися питанням, чи можуть вони далі довіряти Пекіну в питанні епідемії коронавірусу?

Можливо, Сі Цзіньпіну потрібен певний час, щоб усвідомити, як він видаватиметься історично, якщо продовжуватиме цензуру політичної думки в Китаї. Цензура не дозволить китайським громадянам отримати правдиву інформацію про коронавірус, а це зі свого боку дуже гальмуватиме можливість для Китаю остаточно позбутися на своїй території хвороби. Сі Цзіньпіну варто визначитися, чи він залишить таку негативну спадщину, як Сталін, чи утвердиться, як справжній лідер великої держави, який допоміг Китаю знайти своє провідне місце в ХХІ столітті.

Адже якби Китай діяв відкрито, прозоро й передбачувано, то не було би потреби притримувати інформацію про COVID-19. А так початкове затримання повідомлення про те, що в дійсності відбувається, коштувало світові цінного часу.

Запускаючи “Війну акредитацій”, Пекін провокує цим нову Холодну війну, уже між Китаєм і Сполученими Штатами. У той час, як пандемія коронавірусу домінує у заголовках світової преси, під тінню його крил розгортається ще більша криза з непрогнозованими наслідками. Це різке погіршення відносин між США й Китаєм, які були опорою економічного та політичного світопорядку після закінчення Холодної війни. Утім, епідемія мине, а кризу в китайсько-американських відносинах можна буде відчувати десятиліттями.

Те, що Комуністична партія Китаю розв’язала війну з американською пресою, можна пояснити зміною парадигми підходів Пекіну до розповсюдження інформації. Бо якщо в минулому комуністи блокували китайцям читати, що писала вільна преса, то тепер для них цього вже явно недостатньо. Сьогодні вони працюють над тим, щоб створити нову “залізну завісу”, щоб у світі не могли дізнаватися про те, що ж в дійсності відбувається в середині Китаю.

Нові стандарти спровоковані тим, що компартія не захотіла йти в ногу з часом і прийняти гуманніше й сучасніше бачення своїх стосунків із суспільством. Неможливість для Пекіна контролювати старими методами енергійне й освічене населення, підштовхує його до репресій та централізації влади вдома та спроб заблокувати поширення за кордон об’єктивної інформації про ситуацію в країні.

Такі антижурналістські дії Китаю під час поширення COVID-19, пандемії, яка кидає світ у хаос, наводять на думку, що Сі Цзіньпін і його оточення не хочуть, щоб світова спільнота дізналася про те, як, коли і чому це сталося. Також насторожує і те, що “вигнання” американських журналістів відбулося тоді, коли Китай повідомляє міжнародному співтовариству, що ситуація в країні нормалізувалася, практично не фіксується нових випадків захворювання на COVID-19 та нових смертей. Але відтоді, як Всесвітня організація охорони здоров’я оголосила про пандемію коронавірусу у світі, її представники й досі не можуть потрапити на територію Китаю.

Цілком можливо, що уряд, після того, як зіткнувся з масштабними протестами в Гонконзі, які потрясли весь Китай, а потім з неправильним управлінням кризи в Ухані, не повідомив відразу громадськість про загрозу, бо боявся нових заворушень. Перша реакція авторитарного уряду полягає в тому, щоб реагувати войовничо на щось, щоб відвернути незадоволення власного населення та увагу від некомпетентності уряду.

Китай стає соціальною мережею – доля людей залежатиме від лайків
Для Комуністичної партії Китаю основною проблемою є забезпечення власного виживання та підтримка своїх прерогатив. Це пояснює висилання журналістів, секретність, пов’язану з початковою реакцією Китаю на спалах коронавірусу й багато іншого в межах країни й у взаємодії із зовнішнім світом. Рівень контролю, який влада здійснює над населенням, просто приголомшливий. Сучасний Китай – це поліцейська держава. Очевидним є питання: чи стійкий він?

“Захист” Китаю від професійної роботи американських журналістів, розкриває наростання кризи довіри апаратників Сі Цзіньпіна до того, чи зможуть вони й надалі повністю тримати під контролем ситуацію. І хоча цього ще явно недостатньо, щоб за короткий термін зменшити контроль компартії над Китаєм, але в якійсь момент може відбутися перегрупування сил у середині КПК, і наслідки цього потрясіння стануть значущими.

Наразі вигнання журналістів, нарощення пропаганди про COVID-19, маргіналізація приватної промисловості та визначення пріоритетності державних підприємств – усе це говорить про слабкість Китаю, а не про його силу. Китайські лідери, відчуваючи страх втрати влади, пильнують своє населення й бачать перед собою мільярд потенційних повстанців, не знаючи звідки виникне наступна ерозія їхнього “Небесного мандату”.

Китай уже в біді, і це знає. Небезпека для керівної КПК з’являється на різних напрямках. Країна швидко старіє, і це спричинено короткозорою політикою однієї дитини в сім’ї. Кожен, хто що-небудь знає про економіку, розуміє, що для того, щоб економіка зростала, повинні розвиватися і наступні покоління. А з ним великі проблеми. Тому для того, щоб хоч якось стабілізувати наявну ситуацію, влада хоче жорстко контролювати все.

Як і всі авторитарні режими, коли вони потрапляють у халепу, компартії потрібно об’єднати громадськість проти “зовнішнього ворога”. У Пекіні знають, що втратили довіру своїх людей через те, як вони керували кризою COVID-19. Сама легітимність режиму наражається на небезпеку, як і новітній “імператор” Сі Цзіньпін, який намагається за життя побудувати новий культ особистості, який би суперничав з Мао Цзедуном.

В українських інтересах було б залишатися в хороших стосунках і зі Сполученими Штатами, і з Китаєм. Однак, якщо Вашингтон і Пекін не знайдуть компромісного рішення виходу із ситуації конфронтації між двома країнами, Києву доведеться зробити свій остаточний вибір.

Особливо враховуючи те, що Америка всі роки з часу відновлення української незалежності, була найважливішим стратегічним союзником України, і її тверда позиція щодо агресії Росії стала вирішальним фактором стримування Москви на українському напрямку.

Блог Віктора Каспрука:https://viktorkaspruk.wordpress.com/


Віктор Каспрук,  https://uain.press/articles/vijna-akredytatsij-mizh-ssha-ta-kytayem-1202501