Фатальний прорахунок Москви: Крим ніколи не буде російським

 19-03-2020 10:57 

«Український інтерес» 16 березня 2020 року

Виповнилося шість років з часу окупації Росією українського Криму. І медіапростір Російської Федерації просто таки переповнений статями про “російський Крим”. У яких безапеляційно доводять читачам про “право Москви” захоплювати чужі території.

Саме тоді в імперській Росії почався “новий відлік часу”. Часу правого безмежів’я і збоченого трактування світової геополітики.

Після анексії українського Криму в 2014 році і окупації частини Донбасу, Росія стала класичною фашистською державою. У комплекті з сексуально-фізичним культом вождя-мачо (варто тільки подивитися на старі фотографії топлес Муссоліні, що їде на конях, і відразу ж стає зрозуміло звідки ліпиться образ “Путіна-спортсмена”), мріями про незабутнє відібране у них “золоте минуле”, комплексом “переваг” над іншими народами, зневажливим ставленням до неетнічних росіян (про що багато чого можуть розповісти чукчі, якути, башкири, мордвини, чеченці та інші представники народів, котрих силою зігнали у Російську Федерацію), жорстоким придушенням внутрішнього інакомислення, міжнародною агресією на основі виправлення “неправильного історичного минулого”.

Росія не є і ніколи не була національною державою, а лише штучно створеною сукупністю підкорених територій, яка називає себе федерацією. Новітня путінська імперія не може без поглинання нових земель, без неспровокованої агресії і провокування геополітичних збурень. Тому приклад окупації українського Криму не має стати передвісником нової ери “московської вседозволеності”.

На жаль, після шести років російської окупації Криму, Москва так і не була адекватно за це покарана. Санкції щодо Росії не набули достатньої сили, щоб вони “застопорили” російську економіку і не дозволяли їй хоч якось взагалі зростати.
Тому, якщо за силові авантюри з Кримом і Донбасом Кремль не розплатиться сповна, то це буде означати, що розрахунок Путіна спрацював. Світ ніби заметушився, а потім потроху почав забувати про злочини Москви щодо України.

І ніякі виправдання Кремля про виправлення нібито “неправильного історичного минулого”, ніколи не зможуть легітимізувати захоплення українських земель. А застосування етнічних чисток й політичних репресій стосовно українських і кримськотатарських патріотів в Криму, підпадають під визначення – злочини проти людяності.

Необґрунтовані територіальні претензії Москви до Української держави і політичні пристрасті навколо спроб Кремля назавжди закріпити за собою украдені чужі території, доводять що в міжнародному праві існують великі прогалини. Адже невироблення дієвих механізмів для жорсткого покарання Російської Федерації за “кримське політичне шахрайство”, спонукатимуть Путіна на все нові і нові геополітичні злочини, якщо його не зупинити в Україні.

Загарбники в Криму змінили не тільки кордони, суверенітет і державний прапор, вони намагаються витравити на окупованій землі український менталітет і мову, поставивши “поза законом” тих, хто не визнає український півострів російською територією.

Своєю кримською агресією Путін геть перекреслив твердження деяких європейських політиків, що розпад Радянського Союзу був мирним. Бо якщо через 23 роки після розвалу СРСР, її правонаступниця Росія починає заявляти про територіальні претензії до сусідніх незалежних держав, то цілком очевидно, що це не що інше, як реалізація відкладеного в часі рішення.

Український Крим став “сигнальною ракетою” для світової спільноти, яка попереджає про небезпеку, котра надходить від “мало санкціонованої” Росії. Москва намагається переконати світ, що її “суверенітет” над Кримом – це назавжди, і пасивність частини західних країн в цьому питанні, тільки підбурює путінський режим до пошуків нових об’єктів для повторення незаконних анексій.
Табу на будь-яку форму анексії суворо застосовувалось в останні 70 років після закінчення Другої світової війни. Тому анексію Криму визнали тільки декілька держав, серед яких політичні клієнти Кремля Сирія і Венесуела.

Після окупації Москвою Криму, цілком можна вивести “формулу небезпеки”, котра надходить від агресивної Росії. Вона має звучати так: “чим ближче якась країна знаходиться до Російської Федерації, тим більшим є ризик анексії її території”. Останні приклади – це відторгнення частин України і Грузії. Навіть формально нейтральна Фінляндія не уникнула ультра шовіністичного російського прицілу.

В Москві стверджували, що оскільки до 1917 року це було Велике князівства Фінляндське, яке Ленін лише стратегічно визнавав незалежною державою для захисту своєї марксистської революції під час російської громадянської війни, то фіни мали б повернутися у “рідну гавань”. Фінам вдалося “відбутися” лише анексією Карелії, котра займала близько 10 відсотків фінської території, і навіть в часи пізнього СРСР у Фінляндії дуже опасалися “зелених чоловічків” і того, які ще нові територіальні претензії може висунути до них “російський брат”.

З об’єктивних причин не відбулося витіснення Росії з Криму, як це сталося після захоплення іракським диктатором Саддамом Хусейном території суверенного Кувейту. Очевидно, що в Москві наперед прорахували, що Захід утримається від прямого втручання в цю ситуацію, і не стане втягуватися у війну з Російською Федерацією, враховуючи, що втрати були б величезними. Хоча Росія, в кінцевому рахунку, заплатила б найбільшу ціну.

Принцип недоторканності кордонів країн-членів ООН був потоптаний Росією в Криму в 2014 році. Москва відкрила скриньку Пандори, думаючи що російська окупація Криму буде тривати вічно. Реалізовуючи принципи імперського гіпершовінізму, Кремль вже перейшов всі рамки дозволеного, і тому Україні необхідно ініціювати обговорення в ООН зміни підходів до міжнародного права, враховуючи “кримський прецедент”.

Адже для Москви міжнародне право взагалі не є законом. Для росіян – це просто набір політичних угод, які легко можна проігнорувати, чи взагалі відмінити, якщо вони не відповідають путінським цілям. При чому Путін чудово знає, якщо Росія зіткнеться з політичними наслідками, то вони, як правило, будуть легкими.
Сьогодні фактично в Україні відбувається проксі-війна Росії і Заходу. І якщо Москві зійде з рук окупація частини української суверенної території, й не буде міжнародного консенсусу з боку військових сил, щоб стримувати і зупиняти агресора, то це спровокує більші країни і далі захоплювати землі менших.

Росія намагається розколоти Україну, щоб повторно втягнути її в свою орбіту впливу. Спровокувавши нову Холодну війну, Путін цим хоче взяти реванш за розпад СРСР і одночасно довести міжнародній спільноті, що епоха врегулювання після Другої світової війни вже закінчилася.

Тому не можна дозволити Кремлю самочинно ввести “нові міжнародні правила”, за якими Крим, Абхазія, Південна Осетія чи Придністров’я залишаться назавжди під контролем росіян. Тривалий час ідея анексії була табу в міжнародній політиці, і потрібно згорбити все для того, щоб це “табу” знову почало діяти.

Необхідно діями довести московським окупантам, що анексія українського півострова є фатальним прорахунком Москви і, що Крим ніколи не буде російським.

Блог Віктора Каспрука: https://viktorkaspruk.wordpress.com/


Віктор Каспрук,  https://uain.press/blogs/fatalnyj-prorahunok-moskvy-krym-nikoly-ne-bude-rosijskym-1192965