«Сумнівний Крим» і геополітичні марення «колективного Путіна»

 07-03-2019 22:31 

Спеціально для Крим.Реалії

Ви будете сміятися, проте серед російських інтелектуалів вистачає незадоволених Путіним через те, що останній, мовляв, проводить надто м’яку політику щодо України та Заходу. Серед таких критиків одним із найрізкіших є соціальний психолог Алексєй Рощин, відомий своїми публікаціями на різних сайтах, у соціальних мережах і на YouTube. Його останній за часом допис у LiveJournal зветься «Упущена можливість» і присвячений він оптимальній російській стратегії стосовно Криму й Україні.

«Тільки зараз подумав, –​ пише Рощин, – що ґебешне мізками керівництво Росії втратило в 2014 році прекрасну можливість переформатувати ситуацію з Україною без прямих територіальних захоплень (і, відповідно, входження в пряму конфронтацію з усім світом): треба було не відвозити дурня Януковича до Ростова, тим самим просто скидаючи його фігуру з дошки, а умовити його залишитися в Севастополі (або ще краще – в Сімферополі), та й оголосити там… уряд України у вигнанні! Підтримка йому там була гарантована, а формально він в будь-якому разі ще півроку залишався б президентом України, тим більше, що процедури імпічменту в українському законодавстві і досі (!) не прописано. Ну а Росія могла б оголосити «законному президенту» повну союзницьку підтримку. Київ, зрозуміло, визнавати владу «втікача-розкольника» ні за що б не став, […] можливо, теж вигадав би якусь АТО… Але в цьому разі всьому світу було б значно важче в чомусь звинувачувати Росію – адже Янукович залишався б як мінімум (!) не менш законним президентом і представником України, ніж «повстанці» в Києві».

Що ж, теоретично така можливість справді тоді існувала. Ба більше: Рощин лише зараз про неї подумав, а «ґебешні мізки», вочевидь, аналізували її тоді, у лютому 2014-го. Проте відмовилися. Бо ж, по-перше, втримати полохливого Януковича у Криму можна було тільки під дулами автоматів (він почав вивозити майно з Межигір’я ще 19 лютого, одночасно ведучи переговори з частиною лідерів опозиції та європейськими посередниками, тобто твердо вирішивши тікати світ за очі), по-друге, зник Янукович із Києва вранці 22 лютого, а ввечері вже був відсторонений з посади Президента України через своє самоусунення 328 голосами, тобто конституційною більшістю.

Ба більше: 23 лютого фракція Партії регіонів оприлюднила заяву, в якій усю відповідальність за ситуацію в Україні поклала на президента Віктора Януковича та його найближче оточення: «Ми, фракція Партії Регіонів у Верховній Раді України і наші однопартійці, рішуче засуджуємо злочинні накази, що призвели до людських жертв, до порожньої скарбниці, величезних боргів, ганьби в очах українського народу і всього світу, в результаті чого наша країна опинилася на краю прірви, загрози розколу і втрати національного суверенітету».


Тобто на той час підтримка Януковича впала майже до нуля, навіть серед однопартійців. І у Криму до нього навряд чи ставилися б добре: адже одним із рушійних моментів проросійських акцій на півострові було якраз прагнення досить значного числа кримчан «позбутися наслідків української окупації», під якою малися на увазі переважно наслідки діяльності Партії регіонів, яка взяла під жорсткий контроль економічне та політичне життя регіону…

Утім, створити такий собі «острів Крим навпаки» (у порівнянні з відомим романом Василія Аксьонова), заповідник тоталітаризму в окремо взятому регіоні справді можна було би – за умови окупації його російськими «добровольцями» під проводом діячів на кшталт Стрєлкова-Ґіркіна та жорсткого придушення всіх протестів, хто б не виходив на них. Є великий сумнів, що світ радісно би сприйняв цей «уряд у вигнанні». До речі, чого «у вигнанні»? адже, як я розумію, Крим номінально залишався б Україною, принаймні, певний час, до створення «Новоросії» чи «Малоросії».

Ну, а далі, як писали два літератори родом з Одеси, «Остапа понесло». Втім, судіть самі: «Пішло б, очевидно, точно таке ж «змагання» регіонів України – хто за, хто проти Києва; однак тут у тих же «загарбників адміністрацій» в облцентрах був би теж куди більш законний аргумент: не «ми хочемо в Росію» (державна як би зрада), а «ми за законного президента!» Словом, під цю справу цілком було б можливо просто розділити Україну на дві частини по її природним «лініях розриву» між Сходом і Заходом».




Рідна партія Януковича наразі вважала його не «законним президентом», а злочинцем

Ще раз повторю: навіть рідна партія Януковича наразі вважала його не «законним президентом», а злочинцем, який поставив країну на межу прірви. І жодного «змагання регіонів» з приводу присяги на вірність «законному президенту» не було б (звичайно, якби з-за «поребрика» не були заслані, як це сталося насправді під час «русской весны» численні кадри організаторів, агітаторів і бойовиків). Тобто те, що пише соціальний психолог Рощин, – «ми в результаті отримали б цілком дружнього і компактного сателіта – Східну Україну, скажімо, в складі РК, Донбасу, Харківської, Херсонської, Одеської та, можливо, навіть і Дніпропетровської областей. Формально незалежну, з двома держмовами (програма Партії регіонів!), економічно цілком самодостатню», – це несусвітня дурниця. Ба більше – гасло: «Янукович наш президент!» сприяло б загальній мобілізації проти нього та його поплічників, в тому числі й у середовищі олігархічних кланів. Отож, найшвидше, дії Києва та численних добровольчих формувань, не надто залежних від нього (бо ж, скажімо, у 2014-му «губернатор» Дніпропетровщини Ігор Коломойський вів проти «ЛНР» і «ДНР» власну війну та мав власні збройні формування), були б вимушено куди рішучішими (на 25 травня тією ж постановою, яка усунула Януковича з посади, були оголошені президентські вибори, тож усі реальні кандидати були зацікавлені в ліквідації до цього часу як самого «президента в законі», так і всіх підвладних начебто йому (насправді – Росії) територій. А тому Росія була би поставлена перед вибором: або вхопити хоча би Крим і Севастополь та тікати, або вводити регулярні війська й намагатися окупувати половину України. Є великі сумніви, що це закінчилося б для неї успішно та безкарно. Особливо враховуючи те, що зоною бойових дій з вини Москви так чи інакше стали б місця розташування атомних електростанцій…




Правдивим є хіба що визнання, що «Східна Україна» була б російським сателітом

У цьому всьому правдивим є хіба що визнання, що «Східна Україна» в цьому випадку була б російським сателітом, тобто підпорядковувалася б інтересам Кремля. При цьому її жителі не мали б тих переваг, що їх мають російські громадяни, а вважалися б (як завжди, коли йдеться про держави-сателіти) в Росії «особами другого ґатунку», та ще й під омофором «двічі неосудного» злодія, строк повноважень якого все одно збігав. А тому Захід – навіть у разі ідеального, з погляду Рощина, розвитку подій – висунув би вимогу проведення президентських виборів на всій території України. «Двічі неосудний» не мав би на них жодного шансу, бо проведене у грудні 2013-го Соціологічною групою «Рейтинг» (тобто ще до розстрілів на Майдані та до втечі Януковича) давало йому (як і Партії регіонів) у першому турі близько 20% голосів усіх виборців.

Ну, а в другому турі Янукович програвав усім імовірним реальним конкурентам – і Віталієві Кличку, і Арсенію Яценюку, і Петрові Порошенку, і Юлії Тимошенко, і Олегові Тягнибоку. Навряд чи останній був усеукраїнським улюбленцем – просто ненависть до «золотого батона» тоді зашкалювала. І єдине, чим міг зарадити ситуації Путін – це взяти всі де-факто окуповані ним території на повне утримання, цілий рік годуючи їх і платячи гроші на рівні Москви, тобто діючи на рівні «повної союзницької підтримки». Чи витримала б це Росія?


Але Рощин робить висновок, що це було би «замість нинішнього сумнівного Криму (який все одно ніхто, крім Нікарагуа, російським не вважає) і ще більш сумнівного анклаву в Донбасі з зовсім уже зависним у повітрі статусом […] Так, Крим був би формально «не наш», Київ б, швидше за все, теж довелося залишити «на Заході» – але плюсів, в порівнянні з сьогоднішньою ситуацією, було б не в приклад більше: ніякої міжнародної ізоляції, дружні (а не конфронтаційні!) відносини зі Східною Україною, свобода рук, економія купи грошей на відсутності необхідності будівництва Кримського мосту, недопущення екологічної катастрофи з водопостачанням Криму, свобода дій російських банків і підприємств по всій території як мінімум Східної України, запобігання кровопролиттю на Донбасі…»

Отака ненаукова фантастика у виконанні начебто науковця (краще б відстежив, скільки військовиків з центру, півдня і сходу Української держави воювало та воює нині проти російських військ і маріонеток на Донбасі). Але фантастика небезпечна. Її автор (як і ті з-поміж учасників обговорення, хто згоден із ним) є російським імперіалістом і шовіністом, гіршим за Путіна. А тому вельми ймовірна, на думку ряду військових експертів, наступна масштабна агресія Росії проти України (з використанням «сумнівного Криму» як плацдарму для такої агресії з усіма наслідками для місцевого населення в разі неминучого перенесення бойових дій на терени півострова). «Колективний Путін» прагне реваншу за начебто недоладні дії особисто В.В. Путіна та його команди у 2014 році. Рівень компетенції цієї квазіістоти поки що є, на щастя, недостатнім – але хіба в Росії такий чинник когось спиняв?


Сергій Грабовський,  https://ua.krymr.com/a/grabovs%D0%BAy-krym-putin/29799866.html