Чому Меркель порушила обіцянку і поїхала до Путіна

 12-05-2017 15:26 

Візит канцлера ФРН до РФ 2 травня 2017 року має всі шанси зайняти особливе місце в історії одразу з кількох причинc – і не лише у контексті триваючого українсько-російського конфлікту. Переговори по суті зафіксували проходження точки неповернення у відносинах Європою і Росією в її нинішньому вигляді, подальше взаємне відчуження сторін із усіма відповідними наслідками.

Українське питання

Переговорами в Сочі канцлер ФРН Ангела Меркель порушила обіцянку, яку дала сама собі, – не відвідувати РФ, доки не буде досягнуто прогресу із врегулювання конфлікту на сході України. Однак на певному етапі вона зрозуміла, що такий підхід є контрпродуктивним. Офіційному Берліну дедалі більше не подобається не лише відсутність реального прогресу з імплементації «Комплексу заходів із виконання Мінських угод» від 12 лютого 2015 року. Економічна блокада ОРДЛО і захоплення сепаратистами українських підприємств на території псевдодержавних утворень завдали удару по торговельних зв’язках, що ще більше віддаляє остаточне політичне вирішення конфлікту на Донбасі і цим також викликає занепокоєння німецької сторони.

У таких умовах не дивним був скепсис щодо нинішнього формату і договірної бази врегулювання конфлікту, який озвучили у своїх питаннях як німецькі, так і російські журналісти на спільній прес-конференції очільників ФРН та РФ. Так, німецький журналіст чітко поцікавився можливістю підписання нової угоди, у той час як його російський колега поставив під сумнів доцільність існування формату Нормандської четвірки. Однак тут виявилося, що Ангела Меркель і Володимир Путін єдині в тому, що лише через виконання Мінських угод можна досягнути миру на сході України, в той час як Нормандська четвірка залишається, на їхню думку, ефективним механізмом сприяння врегулюванню конфлікту. Окрім того, німецький канцлер і російський президент скептично поставилися до ідеї заміни спостерігачів СММ ОБСЄ на співробітників ООН, тим самим і в цьому демонструючи небажання хоча б якось міняти існуючий формат врегулювання конфлікту на Донбасі.

У принципі, нічого дивного у такій позиції Ангели Меркель немає, адже саме декларація лідерів Нормандської четвірки і вже згаданий комплекс заходів (разом формують пакет документів, відомий як «Мінськ-2») є єдиними домовленостями, які визнаються всіма залученими сторонами, що надає їм легітимності. І це попри двозначність трактування комплексу заходів українською і російською сторонами, що, власне, в іншому випадку зробило б цей документ неприйнятним для однієї зі сторін. Окрім того, як можна було зрозуміти із слів канцлера ФРН, в існуванні Мінських угод і «нормандського формату» Берлін бачить додаткову гарантію від подальшої ескалації і погіршення ситуації на Донбасі, незважаючи на відсутність реального прогресу в імплементації цих угод. Даний підхід перегукується з позицією американської сторони щодо санкцій, в яких Вашингтон бачить засіб якщо й не примусити РФ виконувати Мінські угоди, то хоча б запобігти подальшій ескалації.

Але, як виявилося, спільна позиція лідерів ФРН і РФ щодо доцільності збереження як Мінських угод, так і «нормандського формату» на цьому і закінчується. Оскільки Берлін і Москва, по суті, по-різному бачать те, як на практиці реалізувати відповідні домовленості. Так, Володимир Путін ще у вступному слові озвучив традиційну російську позицію, яка зводиться до необхідності розведення сил і засобів ведення конфлікту, законодавчого закріплення особливого статусу ОРДЛО в Конституції України і проведення місцевих виборів, при цьому навіть і словом не згадавши про повернення Україні контролю над кордоном чи створення відповідних умов у сфері безпеки для початку політичного процесу. Окрім того, президент РФ говорив про необхідність прямого діалогу між Києвом і псевдодержавними утвореннями як про одну із головних передумов врегулювання конфлікту. Тим самим Кремль вкотре намагається подати себе як посередника, будучи державою, що створила ці маріонеткові псевдодержавні утворення і без якої вони не можуть існувати. При цьому саме від дії української влади, на думку Путіна, залежить, чи буде врешті-решт реалізовано Мінські домовленості.

Зі свого боку Ангела Меркель звернулася до російської сторони зробити все можливе для того, щоб гарантувати перемир’я, без якого не може бути й мови про перехід до політичної частини, у тому числі щодо особливого статусу ОРДЛО у складі України. Тим самим офіційний Берлін займає чітку і послідовну позицію, що саме від Москви, котра керує сепаратистами, залежить те, чи вдасться розблокувати процес врегулювання конфлікту через імплементацію Мінських угод. Також канцлер ФРН нагадала про збереження санкцій до повного виконання цих угод – іншими словами, вона дала зрозуміти, що саме від Кремля залежить, чи буде ці обмежувальні заходи зрештою скасовано.

Окрім того, Ангела Меркель наголосила, що необхідно гарантувати доступ України до свого кордону, а вже потім забезпечити політичне рішення на основі проведення місцевих виборів в ОРДЛО. Тим самим це дуже нагадує офіційну українську позицію «спочатку безпека, а тоді політика» щодо виконання Мінських угод, де безпеку, зокрема, можна гарантувати лише через доступ України до кордону з РФ. Хоча слід згадати, що під кінець Меркель обмовилася і про «формулу Штаймаєра». Відповідно до ідеї колишнього очільника МЗС ФРН, а нині федерального президента цієї країни, сторони конфлікту мають здійснювати паралельні кроки у сфері безпеки (РФ і керовані нею сепаратисти) і політики (Україна), тим самим стимулюючи одне одного до швидшої імплементації Мінських угод. Однак небезпека такого підходу в тому, що він не дає гарантії, що протилежна сторона відповість пропорційно у сфері безпеки на відповідні кроки з політичних питань із боку України. Тому офіційний Київ і просуває не паралельний, а послідовний процес за формулою «спочатку безпека, а тоді політика», яка чітко слідує логіці комплексу заходів. Однак все ж таки, незважаючи на згадування «формули Штайнмаєра», можна з обережним оптимізмом стверджувати, що офіційний Берлін дедалі більше стає на бік України. Адже канцлер ФРН говорила в Сочі як про відповідальність РФ щодо створення відповідних умов у сфері безпеки у формі перемир’я для початку політичного процесу, так і про необхідність Україні мати доступ до свого кордону для переходу до процесу виборів.

Тому 2 травня 2017 року лідери ФРН і РФ просто вкотре повторили свої позиції щодо російсько-українського конфлікту, відповідно до яких немає спільного бачення як його врегулювати. Однак в таких умовах відкритим залишається питання, наскільки довго сторони й далі декларуватимуть свою прихильність Мінським угодам і «нормандському переговорному формату».

Глибока криза німецько-російських відносин

Однак якщо вийти за рамки українського питання під час сочинських переговорів, можна побачити, наскільки глибоку кризу переживають відносини між ФРН та РФ. Володимир Путін нагадав про непросту історію взаємин і зближення сторін. Після 1991 року відносини між Берліном і Москвою і справді мали історичний шанс перетворитися на одну з основ безпеки та процвітання євроатлантичного простору, особливо на тлі вдячності Росії, яку відчував німецький народ за мирне об’єднання власної країни.

Але на сьогодні цієї вдячності вже замало для того, щоб Берлін закривав очі на поведінку РФ на міжнародній арені і всередині своєї країни. Як, до речі, і мало гарних економічних взаємин, про які так багато говорив президент РФ, перераховуючи обсяги торгівлі, інвестицій і масштаби економічної взаємозалежності. Ангела Меркель на переговорах торкнулася прав ЛГБТ-спільноти в Чечні, яка зазнала переслідувань, і «Свідків Єгови», котрих нещодавно заборонили в РФ. Тим самим вона давала чітко зрозуміти, що і від цих питань також залежить те, яким чином розвиватимуться відносини із Москвою. Не забула канцлер ФРН заявити і про готовність протидіяти будь-яким спробам втручання у вересневі вибори до Бундестагу, пам’ятаючи втручання РФ у вибори в США. А також згадала про приклади російської пропаганди, яка спрямовувалася на загострення протиріч усередині ФРН та у відносинах із європейськими союзниками. У відповідь Володимир Путін або просто мовчав, або агресивно заперечував, малюючи картини власної паралельної реальності як всередині РФ, так і на міжнародній арені.

Ангела Меркель, здавалося б, завершила на позитивній ноті, наголосивши на необхідності збереження діалогу між ФРН і РФ, незважаючи на всі протиріччя. Але в Кремлі не повинні тішити себе ілюзіями – в Сочі німецький канцлер дала чітко зрозуміти очільнику Кремля, що без зміни російської політики – і всередині країни, і на міжнародній арені – мрії про особливі відносини між ФРН та РФ так і залишаться мріями. А сама лише економіка не виведе ці відносини з гострої кризи.




Микола Бєлєсков, аналітик Інституту світової політики для «Главкома»,  glavcom.ua/publications/chomu-merkel-porushila-obicyanku-i-pojihala-do-putina-412910.html