О Проекте   Игры   Сам себе Политикантроп   Пикейные жилеты   Книги наших авторов     Регистрация | Вход


Про безпорадність радників

 15-09-2017 13:58 

Схоже, хвиля пристрастей з приводу «прориву Саакашвілі» дещо пішла на спад. Принаймні, на якісь декілька діб – доти, доки «несамовитий Міхо» ще не прибув до української столиці для того, щоб, як він сам висловився, «рятувати Київ». Отож зараз саме час осмислити уроки того, що сталося, - хоча би задля уникнення в майбутньому тих, м’яко кажучи, ексцесів, які переважною мірою спровоковані дивними, як на мене, діями влади.

При цьому цілі й методі вкрай різношерстої опозиції варто винести «за дужки», бо це окрема тема, варта не лише публіцистичних памфлетів, а й наукових досліджень. Так само «за дужки» доводиться виносити й багато чого з того, що зробила влада (президент, міністри, прокуратура, поліція тощо) – знов-таки, тут потрібні фундаментальні дослідження. На мою думку, зараз варто зосередитися на питанні про коло радників й експертів, яким довіряє і з якими консультується глава Української держави, ба більше – тих, які готують для нього проекти тих чи інших важливих рішень.

Наскільки мені відомо, у президента є радники, з якими він справді радиться (далеко не обов’язково вони мають відповідні посади), та експерти, розробки яких він бере до уваги. Принаймні, так було раніше і так має бути. Важко уявити, що політик високого рівня не дослухається до кваліфікованих радників, а діє безоглядно, «з кондачка», на емоціях; адже в такому разі він просто приречений як політик, а, може статися, і не лише як політик. Але, з іншого боку, радники можуть виявитися безпорадними, а то й гірше, тобто справжніми зрадниками. Такі персонажі обсіли, скажімо, свого часу спершу Віктора Ющенка, потім Юлію Тимошенко. Результати добре відомі.

Отож поставмо питання руба: чи варті довіри нинішні радники Петра Порошенка? У мене особисто є великі сумніви щодо частини з них. А сумніви ці ґрунтуються на діях особисто президента та його команди, пов’язаних із новоспеченим громадянином України Міхеїлом Саакашвілі впродовж останніх двох із гаком років.

Найперший абсурд – блискавичне надання Саакашвілі громадянства України та призначення його главою Одеської облдержадміністрації у 2015 році. Якщо справді йшлося про необхідність швидкого реформування регіону, то потрібно було зробити щонайменше три речі: розпустити відверто проросійську Одеську міськраду і відсторонити від влади її голову; виділити необхідні гроші для реалізації першочергових проектів упродовж двох-трьох років; зробити все можливе, щоб Саакашвілі мав збалансовану компетентну команду, яка забезпечила успіх тієї частини грузинських реформ, що її варто перенести на український ґрунт. Зокрема, без Вано Мерабішвілі – «правої руки» Саакашвілі, жорсткого й ефективного прагматика, який перебуває нині в ув’язненні за вочевидь політичними (хоча номінально й ні) мотивами, - вся діяльність «несамовитого Міхо» ставала незрівнянно менш ефективною.

Про необхідність «викупити» Мерабішвілі та цим забезпечити успіх діяльності Саакашвілі в Одесі я писав у розміщеній на сайті «Дня» статті ««Ліберальний Берія» та майже ненаукова фантастика» (17 липня 2015 року). Проте радники тут чи не довели потрібну інформацію до глави держави, чи підкинули йому ідею перетворити Саакашвілі в майбутньому на цапа-відбувайла…

До речі: своє антидержавне налаштування Одеська міськрада зайвий раз підтвердила у квітні цього року, повернувши старі назви багатьом вулицям, за рік до того перейменованим Саакашвілі (так, до міста «повернулися» вулиця 25-ї Чапаєвської дивізії, вулиця і провулок Бабушкіна, вулиці Гайдара, Бєлінського, Бадаєва, Терешкової, проспект Маршала Жукова тощо), а також вилучивши з міської топонімії імена багатьох українських достойників-одеситів. Отож за мовчання офіційного Києва привид «Одеської народної республіки» блукає півднем України, та це вже інша тема…

А ще автор цих рядків писав, що Саакашвілі врешті-решт «завалив» справи у Грузії та поставив під питання закріплення позитивних реформ у цій країні не в останню чергу тому, що вщент розсварився з інтелігенцією. Чи знали це президентські радники? Чи дали вони пораду Петру Олексійовичу поставити перед «несамовитим Міхо» жорсткі обмеження з цього питання?

Ба більше: чому ніхто не відрадив президента від надання громадянства (не лише Саакашвілі, а й іншим іноземцям) із порушеннями процедури? Чи вже тоді нашептали главі державі, що таке порушення в разі потреби дозволить «узяти назад» те громадянство в певних осіб?

Перейдімо до сьогодення. І перше питання тут – хто саме порадив забрати у Саакашвілі громадянство на основі не безсумнівних підстав саме тоді, коли той перебував поза Україною? Так свого часу Брежнєв зробив із генералом Петром Григоренком і деякими іншими дисидентами. То хто напоумив главу держави піти «брежнєвським курсом»?

Друге питання – хто порадив владі улаштувати «цирк на кордоні»: спершу з колючим дротом та купою озброєних автоматами поліцейських у Краковці, потім із затримкою поїзда в Перемишлі (до речі: з посиланням на неоковирно написаний службовий документ, створений за другого прем’єрства Януковича та офіційно зареєстрований тим самим Лавриновичем, який нині є фігурантом декількох серйозних кримінальних справ), потім із «мінуванням» аж двох КПП (це як, на очах у прикордонників зробили? то чого ж тоді варті наші прикордонники? навіщо так дискредитувати їх?), потім із галасом про неначе «безпрецедентний» прорив кордону (у Західній Європі десятки разів десятки тисяч мігрантів проривали кордони, та й у США мексиканці-нелегали проривали не раз кордон, а «безпаспортний» Саакашвілі в очах Заходу виглядає кимось на кшталт тих мігрантів…)?

І ще про «безпрецедентність». 24 листопада 2013 року (Майдан уже почався, але побиття студентів іще не сталося) чартерний рейс із Німеччини, на борту якого летів Віталій Кличко зі своєю командою, адміністрація аеропортів «Київ» і «Бориспіль» відмовилася приймати (хоча в столиці була чудова погода) та спрямувала його аж до Кривого Рогу. Ну, а там, ясна річ, на місці не виявилося важливих посадовців. Кличко почекав декілька годин, а потім просто переступив бар’єр, скориставшись своїми довгими ногами, на додачу ще й сказавши щось не надто цензурне тим, хто намагався не пустити його в Україну. Негайно з’явилася заява прикордонної служби, що «громадянин Кличко порушив режим пропуску через держкордон відповідно до статті 202 Кодексу про адміністративні правопорушення», Невже ж президентські радники забули про цей випадок, про який негайно нагадали суспільству багато які журналісти? Невже вони не розуміли, що Порошенка будуть ставити в цьому на один щабель із Януковичем?

Нарешті, хто порадив Порошенку заявити, що Саакашвілі мав звернутися до суду? До якого, цікаво? До сумнозвісного Печерського? Чи до неіснуючого Верховного? А чи до Конституційного, в.о. голови якого поводить себе як типовий колаборант, виїжджаючи за кордон для зустрічей із російськими «колегами» (що «затвердили» анексію Криму), яких бойкотує Європа? Всім добре відома «якість» вітчизняного судочинства, тож завдяки радникам (які або підказали це, або не зупинили главу держави) Україна втратила чергові «бали, очки, секунди» на міжнародній арені. Взагалі, схоже, що нині у Європі реготатимуть з того, як Луценко намагатиметься посадити Тимошенко…

Та годі, хоча список дурниць у справі «несамовитого Міхо» не вичерпаний і він постійно поповнюється. Як слушно зауважив один із блогерів, усе, що робиться владою в цій справі, – це абсурд, оскільки йдеться про «людину з рейтингом в один відсоток». Але тепер цей рейтинг, імовірно, став відчутно вищим, бо Саакашвілі акумулюватиме настрої протесту проти свавілля (хоча б тарифного) олігархічних кланів. А відтак, видається, вкрай актуальною стала популярна серед можновладців сентенція про «трьох друзів, яких треба посадити». Можна для початку і не друзів, і не посадити, а просто з гуркотом вигнати хоча би трьох недолугих (з)радників…


Сергій Грабовський,  https://day.kyiv.ua/uk/blog/polityka/pro-bezporadnist-radnykiv


рейтинг: 24
голосование окончено


<<Вернуться в раздел

Добавить комментарий
Ваше имя:  
Редакция категорически не согласна с мнениями журналистов, помещенными на сайте, и морально готова свалить ответственность на кого угодно.
Главный редактор Эммануил Отнюдь
 
 
Использование материалов разрешается только при условии ссылки
(для интернет-изданий - гиперссылки) на Politican.com.ua

© Politikan.com.ua 2008-2017 Разработка: