О Проекте   Игры   Сам себе Политикантроп   Пикейные жилеты   Книги наших авторов     Регистрация | Вход


Україна: чи можлива консолідація у ставленні до Другої світової?

 11-05-2017 11:40 

Події 8-9 травня, як на мене, наочно довели, що, по-перше, консолідація більшості українців у ставленні до подій Другої світової війни та їхній оцінці вже стала фактом, по-друге, що більшість ця ще недостатньо стійка, активна і значна, по-третє, що така консолідація є (особливо за умов гібридної війни) важливим чинником прогресу країни буквально в усіх царинах.

У когось можуть бути, звичайно, дещо інші формулювання, проте навряд чи ті, хто є українськими громадянами не лише за паспортами, такого штибу тези заперечуватимуть. Виходячи з цього, варто продумати й обговорити, яким же чином досяжна ефективна консолідація українського суспільства у ставленні до Другої світової (а для скептиків – чи можлива вона взагалі). Бо ж ефективна консолідація – це щось більше, ніж нинішнє протистояння активістів патріотичних організацій з промосковською агентурою…

Давайте мислити тверезо: у найближчі десятиліття всіх, хто має українські паспорти, на ґрунті певного ставлення до Другої світової не консолідуєш. Тим більше, що під боком – Росія, в якій не лише влада та провідні мас-медіа, а й більшість населення навряд чи у ці десятиліття відмовиться від месіанського комплексу «єдиного переможця у війні» й «рятівника людства». Та і небезпечне це заняття – об’єднувати всіх. Згадаймо: на ґрунті історичної міфології СРСР така консолідація наче й була за рахунок надзусиль влади досягнута, принаймні, так здавалося. Проте насправді ситуація була іншою – варто було трохи наприкінці 1980-х відчинити архіви й дати трибуну у мас-медіа незалежним дослідникам, як позірна консолідація стала блефом. А інакше й бути не могло: навіть у тому суспільстві надто різним був власний досвід людей старших поколінь і ступінь освіченості поколінь молодших.

Та й кого консолідувати? Наймолодшим фронтовикам – 88 років (в УРСР в 1944-1945-му мобілізовували навіть 16-річних). Деякі справжні ветерани Червоної армії (як-от Ігор Юхновський чи покійні Олесь Гончар й Анатолій Дімаров) свого примирення з націоналістичними опонентами більшовизму й нацизму досягли ще наприкінці 1980-х, якщо не раніше. І не лише вони самі. Ті ж учасники війни з усіх боків, що залишилися нині, вже визначили свої позиції повністю й остаточно і не зійдуть з них, хоч якими б ті позиції були.

Скажуть: ветерани УПА можуть бути на десять років молодшими, бо лише в 1954-му останній головний командир УПА Василь Кук потрапив у полон, то чому не спрацювати на них? Але ж їхніми противниками були війська МГБ, тобто карателі (Сталін аж двічі, представляючи Берію іноземним делегаціям, напівжартував: «А це наш Гіммлер»…). Звісно, можливі винятки і серед колишніх солдатів й офіцерів МГБ. Але скільки таких? Мізерія…

Реально консолідація потрібна нащадкам учасників війни – і передусім не дітям (вони теж серйозного віку і здебільшого визначили свою позицію), а онукам, правнукам, праправнукам. Точніше всім тим із них, хто вважає себе українським народом (є ж бо ще й «русский мир» і «советские люди»).

Першим за порядковим номером і одним із перших за важливістю, як на мене, є питання про те, хто саме з українців-вояків гідний ушанування, а хто ні. Терміни «українці» й «український народ» я вживаю тут як суму двох складових: 1) всі жителі (етнічні українці та представники інших етносів й етнічних груп), які мешкали на території Української РСР на початок Другої світової війни; 2) всі етнічні українці, які проживали на території СРСР й інших держав поза межами УРСР. У загальному вигляді відповідь не це питання виглядає так: вшанування гідні всі українці, які воювали проти нацистів і їхніх союзників, ті, які полягли в цій боротьбі, і ті, які вижили.

Чи має резони такий підхід? Чи можемо ми при цьому «виносити за дужки» надзвичайно важливе питання про ставлення цих українців до незалежності України (йдеться не тільки про націоналістів, а й про велике число тих, хто воював під червоними прапорами – вони мріяли про «рівну серед рівних українську соціалістичну державу» та ствердження «великого українського народу» - ці формули звучали навіть в офіційних текстах 1943-1945 років)? Не знаю. Це проблема, і дуже непроста. Бо ж в такому разі ми об’єднаємо без ранжування Микиту Хрущова і Романа Шухевича, очільника МВС УРСР Василя Рясного і голову СБ ОУН Миколу Арсенича, червоного партизана генерала Ковпака і командувача УНА генерала Шандрука, вояків УПА та УНРА і солдатів мотострілецьких дивізій НКВД…

Я вже не кажу про те, що в ці когорти потрапить чимало небезгрішних осіб. Не секрет, що певна частина боївкарів ОУН брала участь у Голокості та Волинській різанині, але ж і певна частина вояків Червоної армії (в абсолютних цифрах – незрівнянно більша) брала участь у депортації кримських татар й у звірячому нищенні німецького населення Східної Пруссії та Померанії. Чи змили вони з себе ці злочини фактом участі у війні з Гітлером і його союзниками? Це питання питань…

Отож маємо складні питання, які вимагають відповідей. Але одне зрозуміло: на ґрунті ставлення до Другої світової війни та тих українців, які так чи інакше брали в ній участь, об’єднати спершу достатньо було би 70-80% українських громадян, а серед молодого покоління – 85-90%. Більше за нинішніх геополітичних обставин, за масованої російської пропаганди неможливо. Проте і названих цифр достатньо для національної консолідації. А серед неохоплених відсотків лише менша частина, найшвидше, виявиться затятими прихильниками Сталіна, Путіна і «русского мира». «Картинку» для телебачення РФ вони дадуть, але на реальні процеси в Україні не вплинуть.


Сергей Грабовский,  https://day.kyiv.ua/uk/blog/polityka/ukrayina-chy-mozhlyva-konsolidaciya-u-stavlenni-do-drugoyi-svitovoyi




рейтинг: 27
голосование окончено


<<Вернуться в раздел

Добавить комментарий
Ваше имя:  
код:
Редакция категорически не согласна с мнениями журналистов, помещенными на сайте, и морально готова свалить ответственность на кого угодно.
Главный редактор Эммануил Отнюдь
 
 
Использование материалов разрешается только при условии ссылки
(для интернет-изданий - гиперссылки) на Politican.com.ua

© Politikan.com.ua 2008-2017 Разработка: