О Проекте   Игры   Сам себе Политикантроп   Пикейные жилеты   Книги наших авторов     Регистрация | Вход


Кримський урок. Реквієм за собою

 02-03-2018 19:25 

Я тепер рідко пишу про Крим. Напевно, за чотири роки я просто виговорився. Все, що хотілося сказати, сказане.

Пам'ятаю, як у 2015-му в одному з інтерв'ю мене запитали про улюблене місто. Спершу перебирав у пам'яті гарне та альбомне, а потім відповів: «Сімферополь». Ні, я не збожеволів. Я все про моє рідне місто знаю. Знаю, що воно маленьке, неохайне й недоладне. Але саме вона має монополію на мої дитячі спогади. Можна прожити все життя в Брюгге, але там вони вже не з'являться.

Чітко пам'ятаю передвоєнний 2013-й. Напередодні Майдану півострів здавався забутою периферією колишньої імперії. Забутою та непотрібною, як бабусина консервація. Напевно, так могла виглядати Російська ескадра в Бізерті році так у 1930-му. Уже минуло шість років з моменту визнання Радянського уряду, але ще не настав 1936-й, коли пустили на брухт останній корабель ‒ лінкор «Генерал Алексеев». Військова виправка ще видає швейцарів у готелях, але тапери зі складними слов'янськими іменами вже вчать нові пісні.

Москва жила погромом у Білюльовому, обговорювала нелегальну міграцію, скаржилася на засилля Кавказу. А Крим продовжував жити радянськими міфами в їхній дівочій чистоті. Мітингував проти НАТО, викривав «план Даллеса», карикатурно міркував про «дружбу народів». Здавалося, що між останнім радянським бастіоном і новою Росією майже не залишилося спільного.

А потім був лютий 2014-го. І виявилося, що вся постперебудовна Росія ‒ це лише косметика, під якою ховається все та сама стара імперія. Крим знову потрапив з Москвою в резонанс: це не вона повернула півострову порядок денний. Це він нав'язав їй свій.

Я пам'ятаю місцевих міських божевільних. Вони ходили з червоними або трибарвними прапорами. Носили портрети померлих людей. Говорили радянськими словами й думали радянськими гаслами. Серед них навіть траплялися карикатурні монархісти. Як і належить ‒ антисеміти. Вони працювали в газеті місцевого гаманця з єврейським прізвищем, що, втім, не заважало їм у вільний від роботи час розмірковувати про «сіоністів» і «змову».

Ці люди жили на кладовищі. Для них день сьогоднішній був лише плацдармом для повернення у вчора. З ними було нудно й тьмяно. У будь-якій закордонній поїздці вони шукали сліди незмінного занепаду. Вони були дурні, неосвічені й нерозвинені.

Я прожив у Криму тридцять років. Десять років працював у журналістиці. Весь цей час ми намагалися зшивати материк і острів. Шукати точки перетину. Знаходити на картах якісь інші горизонти, окрім тих, на яких закінчувався СРСР. Ми хотіли йти в завтра, а вони намагалися затягнути нас у вчора. І нам здавалося, що час грає на нашому боці. Просто тому, що ми молоді, а вони ‒ ні. Ми помилялися.

Чотири роки тому всі ці хлопці раптово стали мейнстрімом. Виявилося, що ми Росію переоцінювали. Думали, що вона розумніша, сучасніша, більш прогресивна. А вона виявилася до пари їм. Орвелл як нова норма.

Я протягнув у Сімферополі до осені 2014-го. З лютого до листопада писав про те, що Росія робить з моїм домом. Часом здавалося, що ти всередині роману «Острів Крим» ‒ у тій главі, де імперія поглинає територію півострова. Під ніж пішло все те, у що ти вірив. Незалежні медіа, незалежні люди, право на незгоду. До листопада зникли навіть брижі на воді. Стало зрозуміло, що це все. Я кинув речі в багажник і поїхав до Києва.

Сьогодні мій дім змушений жити поперек усього того, у що я вірю. Втім, я сьогодні вірю теж не в усе.

Чотири роки тому я позбувся багатьох ілюзій. Наприклад, що дорослі люди завжди здатні домовитися. Якщо тобі пропонують капітуляцію як єдиний варіант ‒ діалог неможливий. Сила слова працює там, де люди здатні чути. А якщо вони здатні придумати собі «розп'ятих хлопчиків» ‒ немає сенсу з ними розмовляти. Все, що ви скажете, буде використане проти вас.

Виявилося, що життя не розставляє все на місця. Що кинутий напризволяще час не обов'язково приводить нас у «завтра». Він може привести нас усіх у «вчора». Покоління батьків добирає покоління дітей, щоб забрати майбутнє в онуків.

Факти здатні програвати брехні. Той, хто говорить правду, скутий рамками цієї правди. Той, хто бреше, не скутий нічим. Дорослість ‒ це не питання віку, а питання інфантильності. Якщо людина дурень ‒ не витрачайте на нього бісеру.

Я більше не вірю в те, що «самі розберуться». Як тільки якийсь регіон стає заповідником ностальгії ‒ він починає дорогу в пекло. Люди з головами, повернутими назад, не вміють інакше. Доведено Данте.

Не знаю, чи зміг би я домовитися з самим собою зразка 2013-го. За останні роки я «поправів». Став жорсткішим. Перестав вірити в ринок ідей і в раціональність вибору. Рух вперед вимагає від тебе зусиль. Деградація не вимагає нічого. Скотитися вниз і в минуле ‒ найпростіше.

Я зрозумів, що мотиви людей визначаються не реальністю, а сприйняттям цієї реальності. Боротьба за «картинку в головах» здатна вигравати війни. Або починати їх. Доведено російським ТБ. Я засвоїв цей урок.

За чотири роки я зрозумів, що демократичні принципи варто поширювати лише на тих, хто їх сам готовий визнавати. Грати за цими правилами варто лише з тими, хто не збирається їх скасовувати після перемоги. «Я прочитав і згоден з умовами ліцензійної угоди». Так здається?

Мій Крим іноді проривається до мене. Спалахами ‒ як нічний сон після обіду. На старих фото ‒ ті, хто присягнув новим прапорам. Ті, хто пішов у внутрішню еміграцію. Ті, хто виїхав.

Я досі не можу звикнути до снігопадів. Зміну пори року знаменує перехід з мадери на каберне. Домом віє скрізь, де на горизонті видні гори. Мої речі діляться на ті, що «звідти», і ті, що вже «звідси». Але найменше я налаштований називати досвід травмою.

Там ‒ в моєму Криму ‒ залишилися три десятки років. Та ілюзії. Мені не шкода ні того, ні іншого.



Павло Казарін – оглядач Крим.Реалії,  https://www.radiosvoboda.org/a/29072288.html


рейтинг: 45
голосование окончено


<<Вернуться в раздел

Добавить комментарий
Ваше имя:  
Редакция категорически не согласна с мнениями журналистов, помещенными на сайте, и морально готова свалить ответственность на кого угодно.
Главный редактор Эммануил Отнюдь
 
 
Использование материалов разрешается только при условии ссылки
(для интернет-изданий - гиперссылки) на Politican.com.ua

© Politikan.com.ua 2008-2018 Разработка: