О Проекте   Игры   Сам себе Политикантроп   Пикейные жилеты   Книги наших авторов     Регистрация | Вход


Під прицілом

 14-06-2018 15:22 


Моє потрапляння до списку 47 якось мене не дуже й здивувало. З бандою Януковича в мене були й раніше непрості стосунки.


Спочатку наробив рейваху відомий віршик, після якого до мене додому завітала міліція і взяла з мене пояснення, що насправді я нікого вбивати не хотів. Міліціонери були ввічливі і товариські. Ба більше: призналися, що мого віршика цілим відділенням читали і всі вони на моєму боці. Але, мовляв, з Києва тиснуть. Наче на підтвердження їхніх слів, тут таки зателефонував з Києва якийсь міліцейський начальник і теж у цілком дружньому тоні попрохав мене написати пояснення, «бо тиснуть».



Ну, я написав, поки дружина вгощала міліціонерів кавою і до кави.



Але це бравих комуністів на чолі з Леонідом Грачем, які подали на мене скаргу, не задовольнило, і вони звернулися також до прокуратури.



В комуністичному доносі був не лише віршик про Януковича, а також деякі мої стьобні еротичні вірші («Я комсомолку грав у ленінській кімнаті», «Так ніхто не кохав...» та інші), які я читав на вечорі еротичної поезії. Отже, прокуратура повинна була проаналізувати і їх на «предмет порнографії та некрофілії». Але, щоб не заморочуватися, прокуратура переслала ці віршики до університету і попрохала експертизи. Там написали таку експертизу, що комуністи знову залишилися з діркою від бублика.



А тим часом віршик про Януковича мандрував інтернетом і світом, бо з'явилися не тільки рімейки, які продовжили цю шляхетну тему, а й переклади – кілька російських та три англійські, був також польський та есперанто. Я щодня давав по кілька інтерв'ю, в тому числі й німецькій, французькій, польській, англійській, данській, сербській, чеській і, підозрюю, есперантській та ще бозна-якій пресі.



Розголос був такий значний, що одного разу мене навіть перестріли два типові бухарі і намагалися пригостити горілкою, бо «ви той пан, що про Яника написав». В Запоріжжі незнайомий чоловік наблизився до мене, роззираючись на боки, і потиснув мені руку: «Спасіба за стішок», потім, так само роззираючись, зник. Мене почали впізнавати перекупки на базарах, що я вважаю за найвищий пілотаж слави. Бо коли тобі кажуть: «Пане Юрцю, ви ту цибулю не беріт, я вам єншу зважу», то ти вже відчуваєш себе рівним начальнику податкової.



Пен-клуб виступив із заявою на мій захист. Комісія з питань моралі відмовилася аналізувати того віршика. Юрко Назарук організував флешмоб на мою підтримку, де я, наче Лєнін з броньовика, читав «Убий підараса» біля кнайпи Мазоха. Раптом зателефонувала Ганна Герман і запропонувала теж свій захист зі словами, що вона вже розмовляла з губернатором і була обурена, що письменника цькують. Це був оригінальний хід.



Але насправді якогось значного цькування не було. Ну, там деякі псевдоколеги по перу розшаркалися, що «ось як Винничук опустився, такого примітивного віршика написав. Це ж не поезія». Я й не перечу. Це не поезія. Це агітка. Така сама, як «Не пора, не пора» Івана Франка, чи «Заповіт» Тараса Шевченка, чи «Любіть Україну» Володимира Сосюри, чи, зрештою, наш гімн. Бо всі гімни примітивні. Всі до одного. Нема там поезії. І не потрібно. Єдина різниця між усіма перерахованими творами і моїм та, що мій здохне разом з його героєм. А ці залишаться у вічності.



Люди, які мене оточували, відчували за мене більше страху, ніж я сам. Я був переконаний, що ніхто відкрито зі мною нічого не зробить. В совєтської системи, яку перейняли регіонали, були свої прості способи, як заткати комусь пельку. Мене не друкували від часу обшуку в 1974-му, а тут відімстили теж дуже просто: мої книжки зникли з державних закупівель. Це означало, що я вже не отримаю відсотків з якогось більшого накладу. І так тривало аж до Майдану. Коли ж видавець намагався з'ясувати в міністерстві культури, чому Винничук в опалі, йому пояснили: «Он лічний враг Януковічя».



Що й казати: стати особистим ворогом Януковича – доволі почесно. І я гордо ніс і несу це звання. Та я був ворогом не лише Януковича, а й Вадима Колєсніченка, який подав на мене до суду, і Сергія Арбузова, про якого я написав, що мусив стулити два телевізори докупи, аби він мені вмістився на екрані.



Позаминулого тижня, коли я був у Києві на Книжковому Арсеналі, мені зателефонували з СБУ і запросили на зустріч. Я був щиро здивований: чому я? Ніколи по жодних брифінгах не ходив. Уточнення, що це у справі Бабченка, мені нічого не говорило. Я й далі не розумів, до чого тут я. «Вам пояснять», – відповів чоловічий голос.



В СБУ мене вели коридорами й ліфтами, передаючи від одного супроводжуючого до другого. Перед входом до зали, де мала відбутися зустріч, відібрали мобілку й перевірили наплечник. Зійшлося ще шістнадцять осіб, більшість із яких я знав і симпатизував їм. Потім з'явилися представники СБУ, поліції та генеральний прокурор. Вони й повідомили нам, що зібрали нас тому, що ми всі у тому списку.



Я, звісно, відчув легке ошелешення і став міркувати, чого мені від такої честі чекати. Чи нас ще випустять, а чи відразу завезуть на якусь базу під посилену охорону. Дехто почав жартувати, хихотіти. Але коли нам показали записи розмов замовника та кілера, сміхунчики якось самі собою вляглися. Все виглядало доволі поважно.



Нам пояснили, що не йдеться про розстріл геть усіх 47, а достатньо застрелити кількох, аби в країні почалися хаос і паніка, а грантожери з Іванушкі інтернешнл та Репортерів без мізків кинулися волати про загрозу свободи слова і причетність до вбивств української влади, як то вони й вчинили після імітації вбивства Бабченка. Очевидно, що першими жертвами опісля мали стати інші втікачі з путінського раю. Проте жертва номер один була козирна. Якби з нею щось сталося, наш божевільний полковник уже б обігнав за рейтингом геть усіх.



Тоді нам також мали повідомити, що замовником убивств є партія «Розумна сила», за якою стоїть С. Арбузов. Це начебто був секрет, але бачу, що й він уже просочився в інтернет. А ми ж підписали кримінальну відповідальність за нерозголошення того, що нам показали, та за поширення імен осіб, які опинилися в списку. Однак кожен про себе міг, на своє бажання, розповідати. Але коли ми виходили з СБУ, на нас уже були націлені телекамери, так що дуже скоро імена більшості з тих, хто побував «на брифінгу», стали відомими. Я вислизнув першим, і так виглядає, що мене не засікли. Моє ім'я засвітилося вже, коли було опубліковано повний список.



В інтернеті відразу з'явилися підозри, що це фейковий список, але то був саме той список, який нам показали, хоч і не дали його детально вивчити. Тому я не мав змоги повідомити іншим письменникам, що і вони в тому списку. Один з них наступного дня пожартував, що тепер якось навіть непристойно бути поза цим списком. Аж гульк – ще через день і до нього зателефонували з СБУ.



До списку увійшли не тільки журналісти й письменники, а й політики. Але є серед них чимало осіб, про яких і геть би не подумав, що вони можуть бути важливими для путінського кодла. Тобто є й такі, що відверто виступають проти теперішньої влади. Список строкатий. Але в цьому є своя рація: ось гине російський емігрант, за ним – хтось, хто критикує владу... Чудово! Порошенко відстрілює своїх ворогів!



Та переважають все ж ті, хто на боці української влади і є відвертими ворогами Росії. Однак не розумію, чому там нема таких славетних борців за краще життя трудящих, як Доній, Добродомов, Парасюк, Семенченко, Гриценко, Тягнибок, Ірина Фаріон. Взагалі націоналістів чи то пак бандерівців і фашистів нема, хоча вони начебто в першу чергу мали потрапити під роздачу. Де наш «Бравий сектор»? Де «Вирвиризуб»? Де «бОдУН в Україні»? Де «Бздух старих сил»?



Що було далі? Нам усім запропонували охорону. Кожен вибрав собі той спосіб охорони, який йому більше пасував. У кожному разі, після тієї зустрічі в СБУ, де кожен з нас підписав купу протоколів, нас не кинули напризволяще. І коли я повертався з Києва до Львова, мене, як високопоставлену особу, зустріла не тільки дружина, а й поліція. Яка, між іншим, дуже стурбувалася, що я мав прибути об 11, а прибув на дві години пізніше, сівши на інший потяг. (Може, я так замітав сліди?) А з Києва їм уже телефонують: Зустріли? Не зустріли?



Це я до того, що ржачка стосовно списку не вщухає. Ну й даремно, бо якби це був фейк, то не було б усе настільки серйозно з боку правоохоронних органів. Я раптом опинився під їхньою недремною опікою. Але моє життя не змінилося. Сиджу, пишу…



Більшість із того списку мають заслуги в боротьбі з окупантами та їхніми українськими маріонетками. Ми тримаємо свій фронт чи, як кажуть справжні фронтовики, «передок». Вони воюють зброєю, а ми, грішні, чим Бог послав – словом. Але всі ми разом на тому клятому «передку».



І ви теж... Ви теж, ті, хто читає ці слова, ви теж там. Хоч не тілом, то душею. Бо і вам це болить. Але ми вистоїмо й переможемо.








Переклад шотландської поетеси Софі Кук, опублікований в тамтешній пресі.



Kill The Bugger



The time has come when each of us

faces the choice times give to us:

now gangsters and liars govern,

con-men and pig-herds rule Parliament.



They have ground the state down to powder,

drunk from our veins like vampires;

now their leader, pelted with egg,

pushes us on to the cliff-edge.



A gangster before: he’s a gangster now

but of a better class, the kind that are allowed.

It’s not fur hats he’s nicking, but public millions now -

Kill the bugger.



For flogging the country to ones who aren’t its friends,

along with Taras’ Testament;

for bringing us Tabachnyk, and other Moscow shamans -

Kill the bugger.



Tabachnyks are the governors of this sleazy witches’ ball,

their kind has risen like a star above the spoils.

Once more, we’re Little Russian khokhols -

Kill the bugger.



Ukraine will not lie back:

miner from Donbas,

you’ll lift your steel pick-axe

to kill the bugger.



We have no more holy purpose

nor any other hope!

Go ask God for forgiveness

and kill the bugger.



When they serve us on a plate

to a Kremlin whose saliva is already in full spate,

it will be too late: rise up and kill!

Kill the bugger!


Юрій Винничук,  https://zbruc.eu/node/80586


рейтинг: 27


<<Вернуться в раздел

Добавить комментарий
Ваше имя:  
Редакция категорически не согласна с мнениями журналистов, помещенными на сайте, и морально готова свалить ответственность на кого угодно.
Главный редактор Эммануил Отнюдь
 
 
Использование материалов разрешается только при условии ссылки
(для интернет-изданий - гиперссылки) на Politican.com.ua

© Politikan.com.ua 2008-2018 Разработка: