О Проекте   Игры   Сам себе Политикантроп   Пикейные жилеты   Книги наших авторов     Регистрация | Вход


Російська Академія Наук: вибори без вибору

 04-10-2017 22:34 


Вибори президента РАН, що відбулися нещодавно, багато представників російської наукової громадськості розглядали як доленосні й пов’язували з ними надії на відродження російської науки. Насправді жодних революційних змін у становищі Академії очікувати не варто. І результат виборів був цілком передбачуваний. Переміг, як і очікувалося, директор Інституту прикладної фізики Олександр Сергєєв. Його підтримала переважна більшість академіків, які перебувають в опозиції до нинішньої реформи РАН, зокрема й колишній президент Академії Володимир Фортов.

Саме через досить імовірну перемогу на виборах останнього їх і перенесли на півроку, змусивши Фортова зняти кандидатуру. Він не влаштовував Кремль, бо виступав проти підпорядкування всієї наукової інфраструктури та фінансування Федеральному агентству наукових організацій (ФАНО). А ось кремлівський кандидат у президенти Академії — глава Інституту лазерних та інформаційних технологій РАН Владислав Панченко, відомий своїми тісними зв’язками з близьким до Володимира Путіна главою Курчатовського інституту Михайлом Ковальчуком, — від самого початку не мав жодних шансів на успіх. Адже переважна більшість академіків вважає Ковальчука «могильником РАН». Саме небажання керівництва Академії бачити його своїм президентом призвело до реформи РАН, що фактично перетворила Академію на високооплачуваний клуб за інтересами, який жодного впливу на розвиток науки в Росії не має.

Шанси на перемогу трьох інших кандидатів, керівника Всеросійського науково-дослідного інституту авіаційних матеріалів («ВИАМ») Євгенія Каблова, наукового керівника Інституту океанології імені П. П. Ширшова Роберта Нігматуліна й голови Ради директорів ПАТ «Мікрон» Геннадія Краснікова, були настільки ж незначні, як і в Панченка. Каблов та Красніков занадто завзято виступали за комерціалізацію науки, а проти Нігматуліна грав його 77-річний вік.

Новообраний президент РАН, якого відразу ж затвердив на посаді президент Росії, у своїй програмі виступає проти «вестернізації» російської науки — впровадження західних стандартів організації науки та освіти з використанням наукометричних показників. Останні, дійсно, не дуже часто застосовуються в гуманітарних науках, а у природничих науках їх застосуванню сильно заважає те, що найрозвиненіші галузі російської науки традиційно пов’язані із закритими дослідженнями, що мають оборонне значення. А головним своїм завданням Сергєєв ставить зміну закону «Про Російську академію наук» таким чином, щоб Академія поряд із з ФАНО виступала співзасновником наукових інститутів. При цьому до керівництва ФАНО пропонується залучити науковців, а керівника Агентства призначати з числа академіків.

Фактично президент РАН виступає за політику «двох ключів», тобто за підпорядкування науково-дослідних інститутів РАН як ФАНО, так і Президії РАН. Виглядає все це красиво, та ось біда, нездійсненно на практиці. Якщо керівника ФАНО призначатимуть академіки РАН, то сенс існування Агентства стає незрозумілий. Тоді ФАНО просто перетвориться на придаток при Президії РАН, і логічно було б передати ФАНО до складу Академії як її технічний орган. Якщо ж очолювати ФАНО, як і раніше, буде урядовець, нехай навіть обтяжений науковим ступенем, то абсолютно незрозуміло, яким чином академіки зможуть впливати на нього. А в разі, коли команди НДІ РАН віддаватимуть як ФАНО, так і Президію РАН, це призведе лише до хаосу й дезорганізації наукової діяльності.

Але наївно було б думати, що чиновники взяли під свій контроль власність РАН тільки для того, щоб через кілька років покірно повернути її академікам. Тому, швидше за все, все обмежиться суто косметичними заходами: залученням до керівництва ФАНО з правом дорадчого голосу кількох академіків з числа найслухняніших. Але якби навіть раптом Путін і Медведєв вирішили відновити дореформений статус РАН, це навряд чи б спричинило прорив у розвитку російської науки. Академія давно вже перетворилася на громіздку бюрократичну структуру, а багато академіків просто купили свої звання, завдяки або бізнес-ресурсу, або адміністративному ресурсу. Крім того, академіки хотіли б розвивати всі галузі науки, й не усвідомлюючи, що на це не вистачить як фінансових коштів, так і реально наявних у Росії науковців, здатних працювати на світовому рівні у тій або іншій царині наукового знання.

Нинішній плачевний стан російської науки виникає через брак фінансування, диктат чиновників, атмосферу несвободи й гострої нестачі наукових кадрів, що склалася у країні. Всі талановиті науковці, які хотіли й могли виїхати за кордон, давно вже виїхали. Талановита молодь, яка мала наукові здібності й навіть намагалася розпочати наукову кар’єру, пішла або в бізнес, або на державну службу, де доходи незрівнянно вищі, ніж у тих науковців, які не обіймають адміністративні посади. Ось і результати відповідні.

Я можу судити за становищем у сфері близької мені історичної науки. Не лише у царині російської історії XX століття, яка є наскрізь заполітизованою і широко використовується владою у пропагандистських цілях, з дуже обмеженим доступом дослідників до архівів, практично немає реальних наукових досягнень на рівні нових переконливих концептуальних робіт. Навіть якщо брати значно менш заполітизовану історію XVIII і XIX століть або Середньовіччя, де у дослідників є вільний доступ до архівів і руки наче розв’язані, від часів розпаду СРСР будь-яких вагомих результатів досягнуто не було. Натомість з’явилася безліч антинаукових робіт про походження варягів Рюрика від західних слов’ян, а також велика кількість публіцистичної макулатури, що прославляє велич Московської держави та Російської імперії, без будь-якої критики джерел (докторська дисертація Володимира Мединського — наочний приклад цього).
Навіть у разі зміни політичного режиму на те, щоб російська наука відновила свої позиції (у природничих науках — на рівні 70-х років минулого століття, а в гуманітарних — на рівні епохи «Перебудови» й гласності і перших років після розпаду СРСР) знадобиться чимало часу і, щонайменше, зміна одного наукового покоління. На мій погляд, оптимальним для розвитку російської науки було б скасування ФАНО та Вищої атестаційної комісії й збереження РАН лише як «клубу експертів». При цьому наукова інфраструктура й засоби для розвитку науки має бути передано університетам, які мають також отримати право самостійно присуджувати наукові ступені. Таким чином, нинішню німецьку модель організації науки в Росії буде замінено на англо-саксонську. Зрозуміло, така перебудова потребує багато часу, оскільки історично найбільш досвідчені наукові кадри та інфраструктура в Росії завжди концентрувалися в академічних інститутах, але іншого шляху подолання згубного впливу бюрократії на науку просто немає.


Борис СОКОЛОВ, професор, Москва,  https://day.kyiv.ua/uk/blog/polityka/rosiyska-akademiya-nauk-vybory-bez-vyboru


рейтинг: 20
голосование окончено


<<Вернуться в раздел

Добавить комментарий
Ваше имя:  
Редакция категорически не согласна с мнениями журналистов, помещенными на сайте, и морально готова свалить ответственность на кого угодно.
Главный редактор Эммануил Отнюдь
 
 
Использование материалов разрешается только при условии ссылки
(для интернет-изданий - гиперссылки) на Politican.com.ua

© Politikan.com.ua 2008-2017 Разработка: