О Проекте   Игры   Сам себе Политикантроп   Пикейные жилеты   Книги наших авторов     Регистрация | Вход


Шестиденна війна: хто кого скинув у море

 11-06-2017 13:04 

Історія Шестиденної війни, коли в період з 5 по 10 червня Ізраїль розгромив армії трьох сусідніх арабських країн - Єгипту, Сирії та Йорданії і окупував територію, що втричі перевищує його власну, вивчена досконально. Цей бліцкриг увійшов в усі підручники військового мистецтва. Також добре відомо, що Ізраїль не був агресором, а завдав удар по арабських арміях, що приготувалися до нападу на нього.

Ця криза почалася з того, що 13 травня 1967 року уряд Єгипту отримав офіційне повідомлення уряду СРСР про те, що ізраїльські війська готують напад на Сирію і що на північному кордоні Ізраїлю з цією метою сконцентровано від 11 до 13 ізраїльських бригад. Президент Єгипту Гамаль Абдель Насер зажадав вивести війська безпеки ООН, які патрулювали лінію припинення вогню 1956 року. 18 травня, після евакуації «блакитних касок», радіо Каїра заявило: «Єдиним методом впливу, який ми застосуємо щодо Ізраїлю, стане тотальна війна, результатом якої буде знищення сіоністської держави». А міністр оборони Сирії Хафез Асад, майбутній диктатор і батько нинішнього сирійського президента, стверджував: «Наші сили зараз повністю готові не тільки до відбиття агресії, а й до початку процесу звільнення, до знищення сіоністської присутності на арабській землі. Сирійська армія тримає палець на спусковому гачку... Я, як військова людина, впевнений, що прийшов час розпочати війну на знищення».

Війна на знищення дійсно сталася, тільки була знищена не ізраїльська, а єгипетська і сирійська армії. 22 травня Насер, розмістивши гарнізон в Шарм-еш-Шейху, оголосив блокаду Тиранської протоки. Суднам був закритий доступ в ізраїльський порт Ейлат. Таким чином, Ізраїль отримав привід для війни, яким і скористався 5 червня, завдавши раптового удару по єгипетських аеродромах і знищивши до трьох чвертей єгипетської авіації. На той час арабські армії були повністю відмобілізовані й розгорнуті біля кордонів Ізраїлю, тому про раптовість говорити можна було дуже умовно. Єгипетське командування допускало, що ізраїльтяни можуть завдати превентивного повітряного удару по аеродромах, але він все одно виявився для єгиптян несподіваним.

Багато в чому ізраїльтяни скопіювали тактику німецького удару по радянських аеродромах 22 червня 1967 року. Тим часом у єгипетській і сирійській арміях було багато радянських військових радників, а самі ці армії були озброєні переважно радянської бойової технікою і навчалися відповідно до радянської військової доктрини. Здавалося б, радянські генерали і полковники мали пояснити єгипетським і сирійським генералам, що таке раптовий напад з повітря і як з ним боротися. Але, схоже, так нічого достеменно не пояснили. У Шестиденній війні арабські армії за боєздатністю приблизно відповідали Червоній Армії у Другій світовій війні, а ізраїльська армія - Вермахту. І багато в чому поразки у Шестиденній війні зазнали не тільки арабські армії, але і їхні радянські друзі. До речі, найбільш гідно у Шестиденній війні виступила йорданська армія, основу якої становив сформований ще англійцями Арабський легіон. Радянських радників і зброї тут не було. Проте йорданці мали краще співвідношення людських втрат з ізраїльтянами, ніж єгиптяни і сирійці і найбільшою мірою зберегли боєздатність до моменту закінчення боїв.

Радянський Союз приписував собі головну заслугу в припиненні Шестиденної війни. Мовляв, загроза прямого радянського втручання в конфлікт змусила ізраїльську армію припинити наступ і погодитися на перемир'я. Уже після розпаду СРСР з'явилися публікації про те, що атомні радянські підводні човни були спрямовані в Середземне море і чекали наказу про завдання ракетного удару по Ізраїлю, зокрема ядерними боєголовками. Однак у подібний сценарій віриться мало. Ракетно-ядерний удар по Ізраїлю вочевидь отримав би відповідь з боку США і був би вірним шляхом до Третьої світової термоядерної війни, в якій переможців бути не могло. Думаю, що радянське втручання у конфлікт було тут ні до чого. Просто ізраїльська армія досягла всіх своїх стратегічних цілей і вийшла до природних рубежів, які було порівняно легко обороняти.

На єгипетському фронті ізраїльські війська вже 8 червня зайняли Синайський півострів і вийшли до Суецького каналу на всій його довжині. На йорданському фронті ізраїльтяни під кінець 7 червня повністю оволоділи Східним Єрусалимом і вийшли до Йордану. Зрештою в Сирії ізраїльська армія зайняла Голанські висоти, звідки можна було обстрілювати ізраїльську територію, і 10 червня оволоділа стратегічно важливим містом Ель-Кунейтра.

В принципі Ізраїль міг би зайняти хоча б деякі арабські столиці. Якщо Каїр розташовувався досить далеко від лінії фронту і для походу на нього потрібно було форсувати Суецький канал, то сирійський Дамаск і йорданський Амман були розташовані в межах досяжності ізраїльських збройних сил і в принципі могли бути захоплені в короткий термін. Особливо це стосувалося Дамаска з огляду на повну деморалізацію сирійської армії. Однак для Ізраїлю подібні акції не тільки не мали жодного військово-політичного сенсу і тільки погіршили б його становище. Америка, головний союзник Ізраїлю, без якої успіх у Шестиденної війні був би неможливий, не могла допустити, щоб ізраїльські танки увійшли в арабські столиці. Араби такого приниження Вашингтону ніколи б не пробачили. Тому в зупинці ізраїльського наступу головну роль зіграв американський, а не радянський фактор, навіть якщо прямого американського «стоп-наказу» і не було.

Сил на те, щоб протягом якогось тривалого часу окупувати основну територію хоч Єгипту, хоч Сирії, хоч Йорданії, у ізраїльської армії, зрозуміло, не було. Також у Ізраїльської держави не було шансів посадити хоча б в одній із трьох сусідніх арабських країн не те що дружній, а хоча б скільки-небудь лояльний Ізраїлю уряд. Навпаки, після того, як ізраїльські солдати покинули б Дамаск, Амман або Каїр, у цих країнах до влади могли прийти ще радикальніші антиізраїльські сили. Тому з упевненістю можна сказати, що Ізраїль в результаті Шестиденної війни домігся максимуму з того, що міг і хотів.


Борис СОКОЛОВ, історик, публіцист, Москва,  https://day.kyiv.ua/uk/blog/polityka/denisraelwar1967




рейтинг: 21
голосование окончено


<<Вернуться в раздел

Добавить комментарий
Ваше имя:  
код:
Редакция категорически не согласна с мнениями журналистов, помещенными на сайте, и морально готова свалить ответственность на кого угодно.
Главный редактор Эммануил Отнюдь
 
 
Использование материалов разрешается только при условии ссылки
(для интернет-изданий - гиперссылки) на Politican.com.ua

© Politikan.com.ua 2008-2017 Разработка: