О Проекте   Игры   Сам себе Политикантроп   Пикейные жилеты   Книги наших авторов     Регистрация | Вход


Ми не жлоби – жлоби не ми!

 04-12-2009 11:14 

Частина перша: Діагноз – жлобство, або не з’їмо, так понадкушуємо

     Тільки-но днями автор присів до монітора і задумався, щоб його такого цікавого або ж концептуального набрати на ПК, як здійнявся лемент за сусідським парканом. Жіночки, враз ставши фуріями, верещали так наче настав кінець світу – а все із-за пари курок, котрі по-партизанськи проникли на сусідський город і насмерть розгребли купку гною . Голосок був настільки пронизливий, що із голови моментально вивітрилось все цікаве та концептуальне, а залишилось лише одне слово жлобство.

Бо згаданий автор, в першу чергу, коли перебрався на ПМЖ до села, відгородився від сусідів міцними парканами, аби його собаки, гуси, качки та інша худоба, а особливо кури не могли проникати на сусідські подвір’я та городи і чинити там шкоди. Але ж кляті кури (хто тримав чи тримає цю шкідливу птаху авторові поспівчуває) завжди знайдуть шпаринку, аби просочитися на чужу територію. Тим паче, що сусіди, задоволені наявністю збудованого автором паркану з одного боку, з іншого – де мається суцільна пустка – самі відгороджуватися від іншого світу не поспішають. От курям і залишається, що вирвавшись на вулицю, обхідним маневром потрапляти на сусідський город. Декілька разів автор пропонував сусідам допомогти звести таку-сяку загорожу, пропонував гроші, аби ті найняли пару алконавтів для цієї нехитрої справи. Ні! Сусіди вирішили: краще нести збитки від набігів сусідських курей, кожного тижня сволочитися із міськими прибульцями, але зекономити на матеріалі і не ставити паркан принципово. Бо, жлоби!

Знаєте, що трапилося у 1917 році? Вірю, що знаєте, та все одно скажу. Тоді злидарі знищили тиранів, і не треба казати, що то був випадковий збіг обставин. Зазвичай у будь-якому конфлікті прийнято шукати крайнього, але революція – це трошки інше. Винні обидві сторони, причому, багаті або просто заможні винні більше, бо першими почали. А вина їхня полягає в тому, що вони у переважній більшості були природженими жлобами. Жлоб завжди винен апріорі, бодай через те, що він носій жахливого вірусу.

Він жлоб, і цим все сказано.

Жив колись у Харкові відомий заводчик та меценат Гельферіх-Саде. Його палаццо досі збереглося на вулиці суцільної архітектурно-пам’ятникової забудови, що зараз носить ім’я Дарвіна.

Згаданий Гельферіх відкривав народні будинки, бібліотечки, лікареньки. Ми, голодранці, які мають комунальні борги, ми, безлошадні пішоходи, ми, ледарі, які працюють по 10-12 годин на добу і ледве дотягують від зарплатні до зарплатні, словом, звичайні “ми” питаємо – звідки в Гельферіха гроші, щоби бути таким добрим та шляхетним.

Ми не податківці і не маємо дурної звички зазирати до чужої кишені, крім тих випадків, коли людина сама нав’язливо демонструє всім своє величне «Я». Коли ж зазирнути, то виявиться дивна річ – той Гельферіх, на превеликий подив, ніяка не цяця. Більше того, він жлоб. І ця скупа тварюка виплачувала своїм робітникам таку мізерну зарплату, що вони просто в цехах втрачали свідомість від голоду та задухи, і гепалися на підлогу.

Багатих жлобів у давні часи нараховувалося достатньо. Чим все скінчилося, ви знаєте. Їх знищили ті, хто довго голодував. Знищили, щоби згодом зайняти вільне місце і стати такими самими жлобами.

Скажіть, хіба особисто ви не зустрічали у своєму житті скнару- гидоту? Цих хамелеонів, які недоплачували людям, що на них працюють? І завдяки цьому жлоби мають змогу час від часу побалувати натовп виставкою, подарувати вірянам капличку чи навіть церкву, або вразити оточуюче їх людське середовище яким-небудь Арсеналом. Думаю, кожен із нас може згадати безліч таких, вибачте, людей. Отже, жлоб - зовсім не казковий, не вигаданий персонаж. А ще жлоб – не те саме, що “рачітєльний хазяїн”.

Я вже казав, що жлобство – смертельний вірус. Згадайте “Мертвих душ”, адже Плюшкін спочатку був по справжньому багатим. Але Плюшкін не лікувався, і зрештою хвороба здолала його остаточно. Грець із ним, але ж він отруїв життя не лише собі. Він занапастив родину, господарство, села. Своєю скнарістю він довів до жалюгідного стану власних селян.

Ні, Плюшкін не вбивця у прямому розумінні цього слова. Він не садист, не провокатор і навіть не п’ята колона, що свідомо займається руйнуванням в інтересах тих, хто в кущах. Він звичайнісінький жлоб при, так би мовити, посаді, який дає повну волю собі і якого нема кому зупинити чи пристрелити.

Жлобство - не образлива лайка. Це хрест у буквальному розумінні - один для всіх і на всьому. Якщо бажаєш влаштувати гаплик підприємству, то можеш впровадити на ньому тривалий стан жорсткої економії, і все. Більше нічого не треба робити, бо підприємство приречене. Жлобство – така жорстока, незрозуміла, безглузда економія в ім’я тупого збереження того, що є. У Плюшкіна були ганчірки, клаптики брудного паперу, півпляшки вина і корок від тої пляшки багаторазового використання... Усі перелічені скарби він ретельно зберігав.

Хазяїн будівельної контори жлоб. Він розраховується не з усіма будівельниками, а ті, кому пощастило, явно невдоволені. Кажуть, мало платить. Сам хазяїн їздить на розкішних авто, які по вартості співставні із будівлями, що зводить контора. А на будівельній техніці хазяїн економить. Використовує щось старе, латане-перелатане, тридцять разів відремонтоване. На безпеці робіт хазяїн теж не розориться – є в кожного яскравий шолом, його вистачить. Мовляв, ви ж дорослі люди, не дурні, то стережіться самостійно.

Згодом плити падають, крани ламаються, цегла сиплеться, гальма відмовляють, люди гинуть. Потім довго триває розслідування, особливо якщо трагічні випадки не поодинокі. Будівництво зупиняють, раз, другий, знову і знову... І раптом – гаплик конторі, бо жлоб її порішив. Люди без роботи, бо жлоб їх звільнив.

Інша будівельна контора з таким самим керівничком. Вхопив ласу земельку у центрі міста, лівий дозвіл виправив, бригади запросив, будує. А довкола нової споруди купа “вєтхого жилья”, яке під час робіт руйнується остаточно. Йому б, жлобу, про мешканців тих будинків слід було вчасно подбати, домовитися та відселити їх на околицю міста. І всім було би добре. Та де там, жлобство перемогло, зекономив, дурень, копійки.

Розбудову почав, дешевих блатних кредитів нахапав. Пішов процес, пішли витрати. “Вєтхоє жильйо” дає тріщини, десь посунувся та впав дах, десь перекосилися шибки та стіни. І навіть якщо нікого не завалило, на місцеву владу і горе-будівельників посипалися скарги, почалися гучні скандали, справа дійшла ледве не до Гааги. І зрештою змучена влада, перелякана втратою електоральних симпатій, на фіг припиняє розпочате будівництво. До того ж, а що робити владі, як аварійні сараї, де й досі сяк-так живуть люди, дійсно впадуть? Хто тоді переселятиме постраждалих?

Будівельники ще на щось сподіваються, та на майданчику панує тиша. Місяць, другий, третій минає, борг зростає, як сніжний ком, проценти не виплачені. Контору чекає неминучий фінансовий крах. Черговий гаплик від жлобства, чергові безробітні з того самого приводу.

Ось такі приклади з реального життя. Є й масштабніші. Усім відомо, що земля, навіть до офіційного дозволу на її продаж, увесь час дорожчає. Нею торгують і торгували раніше, як би не називалася процедура – хоч “торгівля правом на оренду”. Це не важливо.

Важливо те, що значна частина бюджету українських міст – Києва, Харкова, Чернівців – формується завдяки продажу та оренді землі та комунальної власності. Міські бюджети ледве не наполовину наповнюється саме таким чином.

Що зробить жлоб, якого посадили керувати “місцевим самоврядуванням”? Він цю торгівлю сильно обмежить. Його дитяча логіка проста – сьогодні не продам, бо завтра, післязавтра, за рік усе буде дорожче. Тоді, може, продам. А щоби не щезло, віддам права безоплатно куму, свату, брату, коханці або якомусь слухняному, легкокерованому однопартійцеві.

Виникає питання – яким чином затикати жахливі діри житлово-комунального господарства, коли місцеві бюджети наповнюються як прийдеться? Як виводити комунальне господарство на належний рівень, коли на нього не витрачати грошей?

Цікавий ролик крутили десь із рік тому на харківському телебаченню – хтось прискіпливий порахував, що за два роки нинішня міська влада безоплатно роздала землі на суму, яка майже дорівнює дворічному бюджету міста. За таких жлобських підходів цілком зрозуміло, що геть чисто усе буде валитися, вибухати, протікати, загорятися, падати у шахти і таке інше. Шляхів, мостів, розв'язок так не збудувати. Новим житлом мешканців аварійних нетрів так не забезпечити. Тай зливна каналізація заб’ється настільки, що опісля незначного дощику, авто в сухопутній Першій столиці будуть плавати, як гондоли у Венеції. Останнє, до речі, харків’яни, шоковані такими природно-комунальними явищами, спостерігали трохи більше року на власні очі.

Йдемо далі. Велозавод минулих років. Старе, непридатне обладнання. Харківські велосипеди “Україна”, які колись “гриміли” по всій країні, сьогодні вже на відкритому ринку не продати.
Чому? Бо моделі змінюються на заводі раз на два десятки років, а мусять змінюватися двічі на рік. Заслужене та обласкане старою владою жлобське заводське керівництво не поспішає витрачати гроші на верстати.

Воно заграє зі старими робітниками, яким можна взагалі не платити – їм би до пенсії якось дотягти. А хто не передпенсійного віку, то тим треба більше спирту видавати на профілактику техобладнання. А ще піонертабори велозаводським дітям. А ще похорон за рахунок підприємства чи щось таке...

Робітники не те, що раді, проте “веселі” кожен день. Все ж таки кожного дня мають товариське спілкування. Згадки про щасливе вчора. Та скільки там того життя! Ветерани самі радять дирекції нічого нового не купувати, бо старе ще “харошеє”. Що хитається - мотузкою підв’язав, що зовсім відвалилося – приклеїв. А можна ж іще дротом прикрутити, можна приварити, тим більше, що зварювальників повні цехи, їм всеoдно нема чим зайнятися. А ще можна з двох поламаних верстатів зробити один робочий. А не вийде, так навіть з трьох чи чотирьох. Їх багацько по цехах простоюють.

Плюшкіна згадуєте? Отож, результат промислового жлобства виглядає так – у Харкові практично нема велобудування. І не певен, чи варто нам розпочинати мотоцикло-, мопедо- чи автомобілебудування з такими, століттями напрацьованими підходами. Тим більше, що в нас збереглося сяке-таке вітчизняне авіабудування, яке хай погано, хай по-велозаводськи, але ще досі дихає.

Але найстрашніше, коли жлобам доручають керувати державою. Зробіть Плюшкіна міністром, і що ви матимете? Скажену економію олівців і скріпок, бо іншими категоріями жлоб мислити не вміє? А незабаром ви отримаєте галузеву стагнацію, яка швидко трансформується в незворотний процес тотального згортання. Виробництва чортма, товарів чортма, лишається тільки малювати гроші. А це інфляція, безробіття та інші, добре знайомі нам погані речі.

Отож, жлобство – важка хвороба. Хоча, звичайно, кидати гроші туди-сюди теж дурість, яка ні до чого хорошого привести не може. У всьому потрібна поміркованість, потрібен гарний смак, вміння виділити головне, сконцентруватися (вибачте за повчальний тон). А це вже не лише виховання, але й гени. Наші гени. Ці гени жодного стосунку не мають до того, на що ми увесь час нарікаємо – на монголів, німців, 1654 та 1917 роки, жидо-масонів, марсіан тощо.

Як подолати важку національну хворобу, що має назву “жлобство”, достеменно невідомо. Таких лікарів не готують наші чисельні учбові заклади. Лікування відбувається стихійно, по-партизанськи, тим більше, що вимовляти вголос назву загальної хвороби якось не прийнято. Чи соромно. Чи лячно. А без виголошеного діагнозу й саме лікування йде набагато повільніше, ніж нам усім хотілося.

Як боротися зі жлобами, що засіли на високих щаблях державної влади? Де кому здається, що рецептів боротьби не існує в природі. Хіба що масштабний відстріл. Але ж ми вже навчені, що терористичні методи в глибокій перспективі проблем не вирішують. Тож страждаймо надалі!?

Та навіщо ж. В першій частині цієї історії хвороби – ми поставили діагноз, а в другій – призначимо лікування...

Далі буде…



Автор - вільний журналіст, с. Губарівка, Харківська обл.. Товариство „Малого Кола”


Валерій Семиволос


рейтинг: 306
голосование окончено


<<Вернуться в раздел

Комментарии
VIP Сергій Грабовський 2009-12-04 16:23:45
  Валерію, вітаю!
Жлоб і жлобство - це таки проблема. АЛЕ:
Думаю, ви даремно причепилися до Гельферіха. У ті часи такі умови праці були НОРМОЮ. Це був стандарт, і ніхто (крім утопіста Оуена) не намагався його змінити. ВВажалося, що на те воно й завод, щоб така важка праця була. Це так, як у танку Т-34 ніхто не подумав поставити вентилятор для видалення порохових газів. Бо ж радянський танкіст - це сталінський вояк, він усе може! А в 1942 році одержали англійські "Валентайни", а там - вентилятори, і хоч танк слабіший, але воювати на ньому краще. Якраз до Курської дуги встигли поставити на Т-34 вентилятори... Так от, сто з гаком років тому були інші норми. Не було альтернатив. А жлоб - це той, коли за наявності альтернатив обирає з них найбільш брутальну, хамську тощо. Жлоб вульгаріс (не плутати з галицьким рагулем!) з"явився і вкорінився як масовий тип саме після Голодомору, хоча існував і раніше. Це - до певної міри національна захисна реакція: жлоби виживали в тих умовах краще. А потім це закріпилося, і тепер жлоби поєднують розкіш власного існування з руйнацією основ цього ж існування. Такий от жлобський садомазохізм з елементами аутонекрофілії.
От тільки який в біса Харків "перша столиця"? Чого? УССР? Чи Донецьбко-Криворізької республіки?
  0   |   4  
Зарегистрированный Валерій Семиволос 2009-12-04 18:11:55
  Навзаєм, вітаю пане Сергію. По-часнику, я не історик. Тому звичайно ж глибоких досліджень з приводу умов праці на заводах в той час не провадив. Певно ви праві, що в той час існували певні стандарти. Але мій друг, харківський журналіст Михайло Павленко, котрий історією Харкова, а особливо його промислового розвитку надзвичайно цікавиться, стверджує, що навіть на фоні тодішніх стандартів умови праці на заводах Гельферіха були жахливими.
Але я ваш натяк на те, що жовтневий катаклізм трапився не стільки через жлобство хазяїв, а головно трохи з інших причин - зрозумів. І сперечатися особливо не буду, бо й сам так вважаю. Хоча фактор жлобської заздрості пролів в тих подіях і не применшував би http://www.pravda.com.ua/news/2009/12/2/106324.htm
Що стосується появи жлоба, як масового явища в результаті захисної реакції на геноцид 32-33 рр. тут я з вами цілком згоден.
Що стосується Харкова, як так званої першої столиці, то нехарківцям мабуть важко зрозуміти таке трепетне ставлення переважної більшості харківців (незалежно від їх ідеологічних уподобань) до такого означення. Це наш регіональний міф. І розумом я, наприклад, усвідомлюю, що міф той має совдепівське коріння, а от з душею нічого поробити не можу, попри всю мою антисовковість. Та й з іншого боку українське інтелектуально-культурницьке відродження 20-х рр. м.ст. в першу чергу пов*язане саме з Харковим, столицею УРСР. Втім, дякую за комент
  0   |   2  
VIP Сергій Грабовський 2009-12-04 21:49:37
  Може бути, що той фабрикант був скупим на елементарні речі навіть на тлі тодішніх реалій. Я просто хотів підкреслити, що, скажімо, не було тоді багатьох речей, які сьогодні елементарні - скажімо, оплачуваної щорічної відпустки у робітників. А натомість був великодній тиждень, коли всі не працювали. А щодо міфу "першої столиці..." Це такий само небезпечний міф, як і міф про "визчолення України Чорвоною армією від фашистів". По-перше, не від фашистів, а від нацистів, по-друге, не було цього визволення - бо ставлення командирів ЧА мало чим відрізнялося від ставлення нацистів до українців. Досі невідомо, скільки сотень тисяч чи навіть мільйонів "чорносвиток" і "сірих піджаків" було кинуто фактично без зброї на штурм ворожих позиців - вижили одиниці. Але! Харків у 1920-3--х роках був однією зі світових столиць науки - ядерної фізики, аеродинаміки, психології, біохімії, літературознавства, фізики металів і ще казна-чого. Мало? Одна зі світових столиць культури! Столиця Українського Відродження! Але в жодному разі не "перша"... Бо це неправда навіть щодо більшовицької влади: більшовики посадили наприкінці 1917 року у Харкові свій "уряд" УНР, який мав на меті негайно переїхати до Кєва. УССР з"явилася (асупереч брехні всіх совєтських підручників та енциклопедій) тільки на початку 1919 року. Отож якось треба долати той мфі, тим більше, що харків"яни гарантовано не знають РЕАЛІЙ свого міста. Ну, хто знає, що 1940 року двоє молодих кандидатів наук з УФТІ подали заявку на створення... атомної бомби, в якій описувалися всі її основні механізми - і це тоді, коли Оппенгеймер ще не знав, як підступитися?!
  0   |   4  
Зарегистрированный Валерій Семиволос 2009-12-04 22:45:09
  Пане, Сергію. У нас якась дивна суперечка виходить. Власне, у нас практично позиції співпадають, просто я трохи закцентувався на якихось нюансах. Я повторюсь, я розумію, що міф про "першу столицю" міф совковий, а значить і шкідливий. Але для мене ця шкідливість не дуже чомусь принципіальна, хоча можливо і смертельна для життяч, це як потяг до куріння, чи до міцного чаю - грішен з геологічних часів люблю чіфірнути з біломорчиком. Знаю, що шкідливо, але втриматись не можу.
А ви, як моя дружина з цього приводу давити і давити. Доречі, вона мою попередню відповідь вам прочитала і теж почала виховну роботу проводити - мовляв, не можна совкові міфи підтримувати. Так я їх і не підтримую, я про глибоко особисте ставлення до цієї шкідливої звички. Та втім, най буде Столиця Українського Відродження. Що стосується "визволення України Чорвоною армією від фашистів" та "чорносвиток", то я з цього приводу вже неодноразово висловлювався, хоча би і отут http://www.pravda.com.ua/news/2008/10/23/83355.htm Там є згадка про те, як загинув чоловік сестри моєї бабусі, але точнісінько так виявляється, і під тим таки ж Корсунем загинули і багато наших губарівців, в т.ч. і дід моєї дружини. Тобто це теж був геноцид.
Ну, а от за харківців мушу вступитися, ви даремно так. Історію свого міста знає багато-хто, особливо із родин старої інтелігенції. І хоча я себе до родової харківської інтелігенції не відношу, бо корені переважно полтавські, але історію про патентування атомної бомби чув. Її мені мій тато покійний розповідав, а йому цю історію повідав чи то академік Погорєлов, чи то Хейфіц, учнем котрих він і був.
  0   |   2  
VIP СГ 2009-12-05 00:46:54
  Це чудово, що ви всі ці історії знаєте, а от молодше покоління, на жаль, далеко не все. Навіть учителі історії. Знаю це тому, що читав кілька років тому лекції на курсах підвищення кваліфікації вчителів у Харкові. Інакше б не написав. Утім, на жаль, кияни нерідко теж дуже мало знають про Київ, це. маюуть, тотальна хвороба українців. Найгірші форми - в Одесі, де на півтоліття применшують час існування міста - щоб тільки засновницею його Катька була; Дніпропетровськ у тому ж ряді... Тож не беруть у голову, чого я чіпляюсь до дрібниць, бо краще я причеплюсь, аніж якась падла тикатиме пальцем і казатиме - якщо тут неточність у малому, то й у великому (що, до речі. зовсім не випливає із правил логічного мислення, але то інша історія...). Отож будьмо!
С.
  0   |   5  
Зарегистрированный Валерій Семиволос 2009-12-06 07:58:28
  Та звичайно ж і інші народи хворіють. Переважна більшість, принаймі. Але багато-які з цих народів, по-перше спромоглись діагностувати цю хворобу, по-друге - усвідомити її смертельну небезпеку для власного розвитку та й взагалі існування, по-третє - розібралися не лище із причинами загального характеру цієї хвороби, але й з національною її специфікою, по-четверте, з огляду на вищевикладене розробили і застосували методи лікування хвороби і щеплення від цієї напасті. Але знову ж таки для початку треба хворобу діагностувати і розібратися з її причинами, особливо із національними нюансами
  0   |   3  
Зарегистрированный boris 2009-12-08 12:45:40
  Очень интересная идея - различать рагулей и жлобов. Думаю, в этом что-то есть очень существенное. У других народов, думаю, нужно найти подходящие термины для описание именно их похожих феноменов.
  0   |   3  
Добавить комментарий
Ваше имя:  
Редакция категорически не согласна с мнениями журналистов, помещенными на сайте, и морально готова свалить ответственность на кого угодно.
Главный редактор Эммануил Отнюдь
 
 
Использование материалов разрешается только при условии ссылки
(для интернет-изданий - гиперссылки) на Politican.com.ua

© Politikan.com.ua 2008-2020 Разработка: