О Проекте   Игры   Сам себе Политикантроп   Пикейные жилеты   Книги наших авторов     Регистрация | Вход


Інформаційно-газова війна як «граблі» для України

 12-01-2009 12:41 

Газова війна 2005 року мала стати для України гарним учителем, однак, судячи з усього, не стала. Не зважаючи на пожвавлення інформаційної активності українських урядовців та НАК «Нафтогаз», Україна поки що програє інформаційну війну, а ЄС покладає як на Росію, так і на Україну солідарну відповідальність за власні проблеми з газом.

Якщо теперішня динаміка газового протистояння та інформаційної війни збережеться, то репутація України в ЄС буде скоріше «мертвою, аніж живою». Натомість, Україна могла б винести зовсім інший результат з газової суперечки, якби належним чином підготувалася до інформаційної війни.

Після газового протистояння 2005-06 року стало очевидним, що Росія веде інформаційну війну проти України шляхом не тільки генерації інформаційних повідомлень та новин, але й викривлення інформації та відвертої брехні. Ефективність російського підходу обумовлена наявністю в ЄС великої кількості дружніх до Росії журналістів, лобістів та проросійських речників. Росія постійно працює над посиленням проросійських каналів поширення інформації в ЄС, розуміючи, що в інформаційній війні правий буде той, хто гучніше озвучить свою позицію.

Натомість Україна, схоже, переконана, що сильніший той, за ким правда. Тому не готувалася до інформаційної війни, не створювала інструментів забезпечення і просування своїх інтересів в ЄС. На сьогодні Україна, як і в 2005 році, не здатна завдати інформаційного удару у газовій війні з Росією, хоча дипломати, газовики та політики відчайдушно надриваються.

У зв’язку з інформаційно-політичною неспроможністю України захистити власні інтереси в міжнародних конфліктах, виявляється, що кожна газова суперечка з Росією – це втрачені можливості для України. Непідготовленість України – це відсутність перемоги.

Якби Україна завчасно і належно готувалася до газової та інформаційної агресії, то могла б не лише одержати інформаційну перемогу, але й закріпити за собою імідж східного захисника інтересів всього Євросоюзу.

Що необхідно було Україні зробити, щоб підготуватися до інформаційної війни з Росією на газовому фронті?

По-перше
, необхідне створення широкого кола європейських журналістів та ЗМІ, дружніх до України. Цей процес може займати пів року, а інколи й рік. Для цього необхідно проводити масштабну цілеспрямовану роботу з європейськими ЗМІ, яка аж ніяк не обмежується зусиллями прес-служб українських дипломатичних місій з їх мізерним фінансуванням. Необхідно виявляти журналістів, спрямованих на східноєвропейську або енергетичну тематику, зацікавлювати їх Україною, постійно підживлювати новими темами та інформацією, робити прес-тури в Україну тощо. Європейська Асоціація Українців в 2007 році намагалася започаткувати таку діяльність за власною ініціативою, однак не знайшла достатньої зацікавленості та фінансування з української сторони. В результаті, замість підготовки до газово-інформаційної війни, Україна в 2008 році намагалася привернути увагу європейських ЗМІ до трагедії Голодомору 1932-1933 рр.

По-друге, необхідне створення в Брюсселі та кожній столиці ЄС проукраїнської групи європейських політиків, які будуть підтримувати українські позиції. В Європейському Парламенті є майже три десятки депутатів, які добре ставляться до України та постійно її відвідують. Це дуже поважні й авторитетні люди. Саме вони могли б бути основою для міжфракційної групи «Друзі України» в Європарламенті з метою захисту українських інтересів в ЕС. Аналогічні парламентські групи можна створити в усіх національних парламентах членів ЄС.

По-третє, Україна має працювати над створенням агентів впливу (не треба боятися цих слів) у європейському суспільстві – це мають бути не лише євродепутати, але й інші лідери громадської думки – співаки, письменники, науковці, експерти. Виявлення таких лідерів впливу та зацікавлення їх Україною – це тривалий і складний процес, на який сьогодні не звертають належної уваги, однак він може дати визначні дивіденди міжнародному іміджу України. Очевидно, європейські ЗМІ швидше повірять хвалебним промовам на адресу України з вуст європейського промисловця або експерта, аніж з вуст українського дипломата чи політика.

По-четверте, Україна з 2005 року мала готувати інструменти впливу на європейську спільноту через велику кількість українських організацій діаспори в Європі. Українські спільноти за кордоном на сьогодні майже ніяк не задіяні в реалізації зовнішньої політики України (не враховуючи міжнародної кампанії по Голодомору). Вони мають великий потенціал – видають газети і проводять масові акції. Але ж закордонні українці можуть ефективно виконувати функції громадської дипломатії, адже європейські політики краще дослухаються до голосу громадськості, аніж до офіційних державних заяв.

По-пяте, Україна мала проводити більше енергетичних і політичних заходів в ЄС. Натомість, великі зусилля і неадекватно шалені кошти витрачалися на проведення «гламурних» саммітів в Києві, які не мали й десятої частини того ефекту, ніж аналогічні в Брюсселі. Натомість, необхідно було проводити більше публічних слухань в Європейському Парламенті, енергетичних круглих столів в Брюсселі та Страсбурзі, більше конференцій в столицях країн ЄС.

На сьогодні по кожному з вищезазначених пунктів можна констатувати лише недоопрацювання. Не тому, що українські дипломати, МЗС або політики працювали погано, а тому, що ніхто в Україні після газової війни 2005 року не ставив подібних завдань. Тому російська позиція в ЄС з газового питання на сьогодні лунає голосніше і впевненіше.

Що можна зробити тепер, щоб хоч якось вплинути на хід україно-російського газового протистояння?

По-перше
, Україні міг би дуже допомогти хтось із депутатів Європейського Парламенту, який би виступив із публічною заявою на захист України як транзитеру газу. Очевидно, таку героїчну місію могли б взяти на себе депутати від Польщі, які зацікавлені у збереженні транзиту через Україну. Подальше тиражування цієї заяви в європейських ЗМІ – це вже справа техніки.

По-друге, Україна має негайно створити і запустити спеціальний інформаційний Інтернет-портал чотирма-п’ятьма мовами, спрямований на європейську аудиторію, який би інформував про всі подробиці газового протистояння, в тому числі й технічні. Важливо, щоб інформацію, яку Україна доносить до європолітиків, могли отримати ще й численні експерти, оглядачі, аналітики та пересічні європейці. Щоб кожен в ЄС міг особисто зайти на українську Інтернет-сторінку та переглянути факти платежів Україною за спожитий газ, карти газопроводів або хронометраж перекривання газу російською стороною.

По-третє, одним з інструментів впливу на європейське суспільство могли б стати пікетування посольств Росії в Європі з вимогою відновити поставки газу. Якби українцями в Європі приводилася належна роз’яснювальна робота, то посольства РФ в Євросоюзі, як винуватці газової кризи, вже були б обкладені з усіх сторін пікетами та акціями протесту. А це надзвичайно ефективний засіб впливу на свідомість європейців.

Вище наведені лише деякі нариси щодо можливих інструментів захисту інтересів України в газово-інформаційній війні. Однак це далеко не всі можливості України, які можуть бути використані також в україно-російських інформаційних війнах довкола озброєння Грузії, визнання Голодомору, Криму та інших конфліктних питань. Чи будуть використані можливості України – залежить від розуму та спритності українських політиків.

На жаль, в сучасному інформаційному суспільстві правда часто поступається досконалим технологічним методам. Важлива не суть, а форма донесення. Україні в цьому доведеться ще не раз переконатися, перш ніж наші політики навчаться ефективно відстоювати українські національні інтереси на будь якому міжнародному фронті.

Олексій Толкачов
Голова Громадського комітету національної безпеки України (Київ)
Президент Європейської Асоціації Українців (Брюссель)


Олексій Толкачов


рейтинг: 86
голосование окончено


<<Вернуться в раздел

Добавить комментарий
Ваше имя:  
Редакция категорически не согласна с мнениями журналистов, помещенными на сайте, и морально готова свалить ответственность на кого угодно.
Главный редактор Эммануил Отнюдь
 
 
Использование материалов разрешается только при условии ссылки
(для интернет-изданий - гиперссылки) на Politican.com.ua

© Politikan.com.ua 2008-2020 Разработка: