О Проекте   Игры   Сам себе Политикантроп   Пикейные жилеты   Книги наших авторов     Регистрация | Вход


Якою мовою розмовлятимемо?

 19-04-2010 13:12 

Коли десь добрих двадцять років тому назад мені довелося відпочивати в Угорщині я запримітив цікаву, як на мене, річ: десь половина мад”ярів, окрім рідної, звичайно, здебільшого володіють німецькою мовою, як мовою міжнаціонального спілкування. Кумедно виглядали наші тоді ще радянські туристи, що не могли порозумітися з офіціянтами у ресторанах, і через це для пояснення, що саме вони хочуть замовити, кудахтали, квохтали, присідали та дригали зігнутими руками, немов курчата, або хрюкали, як свині, мало що не гавкали. Або мовчки лупали очима і жваво хапали повітря, зображуючи рибу. А коли стомлювалися, і концерт завершувався, то здебільшого просто попадали в халепу. Бо, виконавши весь відомий їм репертуар птахо-звіро-рибо імітування, навмання тицяли пальцями у першу ліпшу назву страви, написаної у меню угорською та німецькою, і отримували пекуче-гострий гуляш, який їм лікарі забороняли вживати, або баранину, яку, як відомо, полюбляють не всі. І тоді незнайомі між собою, але об”єднані однією спільною проблемою - невіглаством у мовах люди робили один одному спокусливі пропозиції: міняю гуляш на курку, або рибу на м”ясо.

Одного разу під час транзитного перельоту через Будапешт до Києва виявилося, що через несприятливі погодні умови всі польоти з цього аеропорту у будь-якому напрямку до наступного ранку скасовано. Адміністрація аеропорту люб”язно запропонувала нам, пасажирам щойно прибулого літака, переїхати до готелю та переночувати там. Пасажирами цього літака виявилися переважно люди похилого віку, що вперше з часів закінчення війни на Балканах вирішили навідати своїх дітей, яких війна розігнала по світу. Ктось з їх дітей опинився в Канаді, хтось в Америці, хтось у Великій Британії, а хтось навіть в Австралії. Звісно, що старенькі не знали жодної іноземної мови, бо все життя провели у своїх селах, і це була чи не перша їхня подрож у світи. Їх змусила здійснити її клята війна та батьківська туга за дітьми. Всі вони скупчилися навколо мене, бо на той момент я один виявився спроможнім бути для них перекладачем, поводирем та помічником. Нас відвезли у готель, пригостили їжею та вином у ресторані, розмістили по дві особи у готельних номерах. Наранок всі розлетілися по своїм пунктам призначення, подумки та вголос дякуючи всіх, хто був до того причетним, за виказану гостинність.

Але коли я блище познайомився з культурою та рівнем освіти в країнах колишньої Югославії, то відкрив для себе цікаву річ. Свого часу колишній керівник Югославії Йосип Броз Тіто дозволив своїм громадянам вільно мандрувати світом і навіть домігся того, що майже у всі країни світу вони могли виїзджати без віз. Це було для Югославії великим благом через те, що таким чином частково вирішувалася проблема зайнятості населення. Але самим головним було те, що громадяни, що поверталися із закордонних мандрів, окрім зароблених грошей, привозили до країни неабиякий досвід, знання, передові новаторскі рішення у будівельній, насамперед, галузі, бо здебільшого працювали за кордоном будівельниками. Зароблені гроші дозволяли їм розпочати свій малий бізнес, облаштуватися. Крім згаданого вже набуття, кожен з прибулих привозив із собою початкові знання однієї, двох або й більше іноземних мов. Я зустрічав літнього серба, який міг порозумітися і з французом, і з англійцем, і з німцем. Знання мов в Югославії, окрім наявності чудових кліматичних умов, гір та найчистішого у світі моря, смачної кухні, низьких цін, було одним із чинників, які спричинили справжній туристичний бум в цій країні наприкінці минулого сторіччя.

Згадавши наших заробітчан, повинен зазначити, що наші люди не менш, за інших, здібні у засвоєнні іноземних мов. Одного разу під час подорожі до Києва у мінібусі сам чув, як літня жінка розмовляла по стільниковому телефону з Італією зі своїм роботодавцем італійською. Було зрозуміло, що до Києва вона їде за черговою візою. І ще було зрозуміло, що десь 3-5 років тому назад вона і зеленого поняття не мала про італійську мову, а зараз володіє нею на побутовому рівні досить добре. Люди, навіть вельми пристойного віку, які опиняються в іншомовному оточенні, змушені швидко пристосовуватися до нових реалій і засвоювати і чужу мову, і чужі звички, і чужі традиції. І це добре, це збільшує їх інтелектуальний потенціал і розширує кругозір і можливості. Ця жінка, наприклад, могла б залюбки працювати покоївкою в одному з нашіх готелів під час проведення Євро -2012. Уявляєте, як приємно були б вражені італійські вболівальники футболу, якби почули рідну мову в чужій та поки що маловідомій їм країні з вуст звичайної покоївки! Шкода лише, що на батьківщину ця жіночка та багато інших заробітчан повернуться ще не скоро.

Під час мого перебування в колишний Югославії мене здивував той факт, що перекладачами досить гідного рівня в міжнародних організаціях там здебільшого працювала молодь, яка щойно покинула шкільні парти. Виявилося, що мовам вони навчалися з дитинства, переглядаючи зарубіжні стрічки та мультфільми, які там не дублюються зовсім, а лише супроводжуються субтитрами. У такий спосіб діти чують справжню першоджерельну мову без перешкод і можуть наслідувати вимову без спеціального фонетічного курсу. А розуміння мови приходить тоді, коли сюжет стрічки захоплює глядачів, а додаткове роз”яснення того, що відбувається, знаходиться в субтитрах. Шкільним вчителям залишається лише закріпити отриманні знання та дати дітям основи грамматики.

Саме тому я вважаю, що аудіо дублювання іноземних стрічок в Україні – це хибний шлях, який тормозить гармонійний розвиток громадян. А такий переклад з російської на українську – повна дурня. З метою підвіщення рівня володіння літературною українською мовою населення країни, на мій погляд, слід було би створювати талановиті, цікаві, конкурентноспроможні інтелектуальні продукти українською мовою, а не намагатися прикути увагу до нашої мови через недолуге дублювання чужих вдалих надбань.

В сучасному світі діти навчаються мовам швидше, ніж якихось 20 років тому назад, завдяки інтернету і відкритості та доступності іноземних культур для допитливої молоді. Однак, здебільшого їхня іноземна мова неактивна, закута в рамки надуманої сором”язливості. Це досить суттєво перешкоджає їм вільно поводитися десь за кордоном, відчувати себе невід”ємною часткою європейського суспільства. На жаль, серед чисельних вишів України лише 2 (Київський національний унівеверситет ім. Т. Шевченка та Києво-Могилянська академия) входять до 3000 всесвітньовизнанних вишів. Шкода, тому, що багато наших вишів не входят до цього числа лише через те, що не можуть довести світові свою конкурентноспроможність. А не можуть довести, мабуть, тому, що їх випускники не володіють майстерно таким важливим інструментом наведення доказів як іноземні мови.

В країнах колишнього соціалістичного табору все більше і більше громадян розмовляють англійською. Це можна спостерігати в телевізійних репортажах з прибалтійських країн, Грузії, Угорщини, Чехії, Польщі та інших. Країн, які прагнуть бути, або вже є членами Європейського союзу.

Тому суперечки про те, якою мовою повинна розмовляти Україна, як на мене, позбавлені сенсу з огляду на те, що, якщо Україна прагне інтегруватися у міжнародне товариство, її громадяни мають розмовляти так, щоб порозумітися зі всіма своїми сусідами и не бути безпорадними в світі.

Що стосується державної мови, то тут двох думок бути не може, бо статус української мови, як державної, в Україні закріплено Конституцією. Бо наша країна зветься Україною. Бо, якщо зробити і російську мову державною, то тоді нашу країну слід буде вже називати Молоросією, а це дещо інше. Адже не називаються ті країни, що колись входили до складу Австро-Угорської імперії, “малоавстріями”, то чому ж за такою схемою мали би називатися ми?


Олександр Небайдужий


рейтинг: 62
голосование окончено


<<Вернуться в раздел

Добавить комментарий
Ваше имя:  
Редакция категорически не согласна с мнениями журналистов, помещенными на сайте, и морально готова свалить ответственность на кого угодно.
Главный редактор Эммануил Отнюдь
 
 
Использование материалов разрешается только при условии ссылки
(для интернет-изданий - гиперссылки) на Politican.com.ua

© Politikan.com.ua 2008-2019 Разработка: