О Проекте   Игры   Сам себе Политикантроп   Пикейные жилеты   Книги наших авторов     Регистрация | Вход


Автокефалія Української Церкви та її вороги з «українських» нардепів

 22-04-2018 11:30 

Якщо «винести за дужки» різноманітні тонкощі та нюанси, Верховна Рада 19 квітня 2018 року, проголосувавши за проект постанови №8284 про підтримку звернення президента Петра Порошенка до Вселенського патріарха Варфоломія щодо надання томосу про автокефалію православної Церкви в Україні, підтвердила цим незалежність Української держави. Так історично склалося, що ствердження у модерному світі національних держав, в яких православні становили переважну або значну частку населення, тягнуло за собою постання автокефальних православних Церков із осідками в цих державах. Причому це здебільшого відбувалося не одразу: так, автокефалія Болгарської православної Церкви була визнана Вселенським патріархатом лише через сім з гаком десятиліть після фактичного створення цієї Церкви, а до того Вселенський патріарх називав її «розкольницькою»; Православна Церква Албанії проголосила автокефалію 1922 року, а 1937 року була визнана Вселенським патріархом. Румунська православна Церква теж пройшла тривалий шлях становлення: 1865 року вона проголосила себе самоврядною, 1885 року Вселенський патріархат надав їй автокефалію, і тільки 1925 року її було піднесено до рівня патріархії. А от Македонська православна Церква, яку було проголошено автокефальною у 1967 році, яка об’єднує 2/3 населення Республіки Македонія та македонську діаспору на Заході (всього понад 2 млн вірян) досі вважається «неканонічною»; ще складніша ситуація з Чорногорською православною Церквою; вона утворилася у 1485 році, у ХІХ століття вважалася автокефальною (адже Чорногорія тоді була незалежною державою), проте після Першої світової війни і Чорногорську державу, і Церкву «проковтнула» Сербія. 1993 року Чорногорська Церква відновилася, проте її знов-таки вважають «неканонічною». Ситуація схожа з тією, що склалася з Україною, тільки тут діє чинник «великої Росії», а там – «великої Сербії». Втім, є і різниця – на політичному рівні Сербія вже не вважає ці дві балканські держави своїми частинами, натомість Сербська православна Церква, як виглядає, й надалі вважає чорногорців і македонців «своїм народом»…

Тож наразі проблема не в тому, що проголосована Радою постанова, мовляв, «закріплює розкол православ’я» (невдовзі відзначатимемо століття УАПЦ, тобто відновлення організаційної структури власне українського православ’я; тим же, хто вважає, наче українське й російське православ’я – це те ж саме, дуже рекомендую перечитати, що писав Тарас Шевченко про Російську православну Церкву, яку він, власне, не вважав християнською). Проблема в тому, чи є українці нацією та чи є Україна державою. Хтось може сказати – є ж канонічна та самоврядна УПЦ МП! Так, є. На одному рівні з іншими Церквами, яким Московський патріархат надав самоврядність й автономію (де-факто це те саме): Японською православною Церквою (9.000 вірян) чи Китайською православною церквою (від 7 до 15 тис. вірян, 12 храмів – і жодного священика). Не знаю, можливо, це когось тішить… Але далебі не всіх – переважне число православних парафіян в Україні відносять себе до Київського патріархату, без огляду на його «неканонічність», а виходячи зі слів Ісуса Христа: «Бо де двоє або троє зберуться в Моє Ім’я, там Я серед них» (Мт.18, 20). А от про Московський патріархат ані Христос, ані апостоли, до речі, нічого ніколи не говорили.

Відтак, як на мене, можна вмотивовано оцінити дії тих 36 нардепів, які проголосували проти проекту постанови №8284 не лише як антидержавні й антинаціональні, а і як дуже сумнівно християнські. Втім, чого ще можна чекати від «Опозиційного блоку» (33 голоси «проти») та тих, хто до нього приєднався? Вони, віддамо їм належне, послідовні. І ті троє нардепів, які натиснули на кнопку «утримуюсь», із тієї ж опери. Тут усе зрозуміло. А от як оцінити начебто «нейтральних» депутатів? Адже не голосували 12 депутатів з фракції Блоку Петра Порошенка (тобто відмовилися підтримати звернення Петра Порошенка!) й один із фракції Народного фронту. Не голосували позафракційне сімейство Балог (3 депутати), академік Володимир Литвин і «співучий ректор» Михайло Поплавський. А ще ціла група нардепів вийнята картки, зробивши вигляд, наче вони відсутні в залі засідань. Бо ж офіційно на момент голосування у залі були присутні 334 нардепи, а перед обговоренням постанови зареєструвалися 349… Боюся, що серед них вистачало депутатів із БПП і НФ. А як же фракційна дисципліна, як український патріотизм, зрештою, як здоровий глузд і моральна відповідальність?

Ще раз повторю елементарну річ: ішлося не про «розкол православ’я», не про «заборону УПЦ МП», не про «гоніння на інакодумців». Ішлося про право українців бути державною нацією та дотримуватися християнських приписів, без патронату з боку Церкви, де в трапезній московського храму ікони Божої матері особистий секретар архієпископа Тираспольського Сави архімандрит Венедикт в присутності десятків священиків і черниць – і без жодного спротиву з їхнього боку – виконує неофіційний гімн російського блатного світу «Мурку». До речі, архієпископ Тираспольський Сава, за словами протодиякона Андрія Кураєва, був неодноразово помічений у сексуальних домаганнях до осіб своєї статі. А Тираспольська єпархія, до речі, входить до такої самої за статусом, як УПЦ МП, Молдовської православної Церкви…

Звісно, чекати на надання автокефалії та визнання канонічності Української православної помісної Церкви доведеться, найімовірніше, немало. Проте так само, як і весь Донбас повернеться під український контроль, так само, як і півострів Крим перестане бути окупованим, так само (і, можливо, одночасно) Українська православна Церква постане як визнана у своєму автокефальному помісному статусі, поєднана євхаристійним спілкуванням з православним світом. А якщо хтось із фанатиків «православного талібану» в цьому їй і далі відмовлятиме, то буде власне лихо цих фанатиків, чи не так?


Сергій Грабовський,  https://day.kyiv.ua/uk/blog/polityka/avtokefaliya-ukrayinskoyi-cerkvy-ta-yiyi-vorogy-z-ukrayinskyh-nardepiv


рейтинг: 27
голосование окончено


<<Вернуться в раздел

Добавить комментарий
Ваше имя:  
Редакция категорически не согласна с мнениями журналистов, помещенными на сайте, и морально готова свалить ответственность на кого угодно.
Главный редактор Эммануил Отнюдь
 
 
Использование материалов разрешается только при условии ссылки
(для интернет-изданий - гиперссылки) на Politican.com.ua

© Politikan.com.ua 2008-2018 Разработка: