О Проекте   Игры   Сам себе Политикантроп   Пикейные жилеты   Книги наших авторов     Регистрация | Вход


Перечитуючи Євгена Маланюка Чи засвоять нарешті українці уроки історії?

 25-04-2018 21:27 


«Ми не захистили цієї країни, бо ми її майже не захищали. Не можна жити «на дурничку». Не можна довго існувати «в кредит». Не можна існувати історично, тобто посідати Землю, не виконуючи обов’язків, що їх та Земля покладає на насельників її. ...Але ми їх не виконали, бо не виконували... Ми програли Визвольну війну. Підкреслюю — ми, хорунжі і поручники 1918—1919 рр., бо ми мусили «пазурами й зубами» робити те все, що Війна вимагала. Але ми, бачачи, хто були ті міністри й ідеологи... ми — з морального ледарства нашого — ми воліли в них вдивлятися як у справжніх людей і виконувати їхні отруєні рабством накази».

Так писав у 1950-х сотник Дієвої армії УНР, потім — політемігрант, визначний поет та мислитель Євген Маланюк. Рядки ці неначе написані сьогодні, коли «суспільне повітря» — після всіх буремних і звитяжних подій останніх років — знову вкотре сповнене передчуттями криз, катастроф, зіткнень та руйнацій.

Згадаймо тодішні катаклізми і спробуймо уявити собі їхній вплив на ту частину освіченого люду, яка щиро підтримала усамостійнення України: спочатку у вигляді автономії, потім — незалежної держави. Ось тільки фактологічна канва подій: повалення царату за активної участі українських військовиків — утворення Центральної Ради — I Універсал — формування українізованих військ — проголошення УНР (III Універсал) та придушення першого більшовицького заколоту — більшовицька агресія та створення паралельного маріонеткового «уряду» УНР — проголошення незалежності УНР (IV Універсал) — мирна угода з Центральними державами в Бересті та вигнання більшовиків — ухвалення Конституції УНР — прихід до влади Павла Скоропадського та проголошення Української держави — напружене протиборство різних політичних сил цієї держави влітку і на початку осені 1918-го — революції в Німеччині й Австро-Угорщині, відхід від влади гетьмана Скоропадського, прихід Директорії та відновлення УНР — перехід влади в УНР до Головного отамана Симона Петлюри — героїчна і трагічна епопея ЗУНР — окупація Наддніпрянщини та Причорномор’я білою та червоною Росією — вимушений союз із другою Річчю Посполитою — тріумфи та трагедії 1920 року — відступ війська й уряду УНР на терени Речі Посполитої, зміна тактики більшовиків: від окупації та комуністичних експериментів — до непу та українізації, надання певної автономії УСРР — колізії емігрантів...

А що відбувається сьогодні? У що вилилися в підсумку три буремних етапи новітньої Української революції — антитоталітарної й антиколоніальної (1989—1991, 2004—2005, 2013—2015)? Так, здобуто чимало, якщо порівнювати з подіями сторічної давнини. Проте чи не залишається свобода України, власне, саме існування Української держави під загрозою? Причому внаслідок цілої низки тих самих чинників, про які писав Євген Маланюк? Звісно, сьогодні, на відміну від часів Визвольної війни, Україну підтримують не лише США, а й чимало європейських і не тільки європейських держав. Проте Росія, яка наразі успішно об’єднала «в одному флаконі» і білий, і червоний імперіалізми, має куди сильнішу армію з ядерною зброєю. Звісно, в Україні, на щастя, немає впливових політиків, налаштованих на ліворадикальні експерименти. Проте хіба ж радикально-ліберальні екзерсиси, які проводяться за рецептами, пристосованими до країн тропічної Африки, чимось кращі? Хіба слово «реформи» не стало для десятків мільйонів українців черговою лайкою? Хіба не відчутно різноманітний квазіідеологічний «трупний сморід», про який писав Маланюк, в українській атмосфері? Нарешті, хіба не чубляться, як і колись, між собою вожді політичних партій і партійок, забувши про служіння своїй країні, хіба певні олігархічні клани не прагнуть знову повернутися під омофор «великої Росії», як це робило сумнозвісне об’єднання ПРОТОФІС («Промышленность, Топливо, Финансы»), що підірвало життєздатність Української держави куди більше, ніж якийсь там Винниченко зі своїми лівими соціал-демократами?

Власне, Визвольну війну програли не лише хорунжі, а й генерал-хорунжі, абсолютна більшість яких самовіддано захищала Україну і мала визначний управлінський хист. Але генерали та полковники також не спромоглися перебрати на себе політичну ініціативу від збанкрутованих «ідеологів» революції, не змогли рішуче покінчити з тодішнім олігархатом і знищити п’яту колону, що червону, що білу. Хоча, з іншого боку, Євген Маланюк не в усьому має рацію: Україна тоді вийшла на світову геополітичну арену, і ніхто вже не міг її зігнорувати, а хто намагався це зробити, зазнавав краху. Проте факт є фактом: тодішні хорунжі й поручники, попри свою звитягу, попри жертовність, не змогли компенсувати недолугості й помилок вождів, а їхні бойові командири не спромоглися покласти край інтригам політиканів та олігархів, замінити їх вихідцями зі своїх лав — тактиками, стратегами, організаторами. Що ж, так воно сталося...

Але так не має статися нині. Бо ж історія таки вчить, хоча лише тих, хто хоче вчитися і готовий битися навіть «пазурами й зубами».

Твори Євгена Маланюка "Малоросійство. Нариси з історії нашої культури" із серії "Бронебійна публіцистика" бібліотеки газети "День". Оксана ПАХЛЬОВСЬКА в передмові до книги пише: "Голос Маланюка сьогодні долинає до нас як позивні з космосу - чуємо сигнали, але не вміємо їх розшифрувати".


Сергій Грабовський,  https://day.kyiv.ua/uk/blog/polityka/perechytuyuchy-yevgena-malanyuka


рейтинг: 35
голосование окончено


<<Вернуться в раздел

Добавить комментарий
Ваше имя:  
Редакция категорически не согласна с мнениями журналистов, помещенными на сайте, и морально готова свалить ответственность на кого угодно.
Главный редактор Эммануил Отнюдь
 
 
Использование материалов разрешается только при условии ссылки
(для интернет-изданий - гиперссылки) на Politican.com.ua

© Politikan.com.ua 2008-2018 Разработка: