О Проекте   Игры   Сам себе Политикантроп   Пикейные жилеты   Книги наших авторов     Регистрация | Вход


Вассерман: «никакой Украины не было и нет!» (Вассерман за Україну без українців і Галичини)

 01-02-2010 15:11 

Пройшов перший тур президентських виборів, в результатах яких практично ніхто не сумнівався. Політичні сили, які висунули своїх кандидатів на пост Президента України, робили все можливе і неможливе для своєї перемоги, хоча всі знали, що тільки двоє кандидатів мають реальні шанси бути обраними у другому турі. Але кожен з решти 16 кандидатів хотів побачити свій рейтинг переважно з прицілом на майбутні парламентські вибори, які скоріше всього відбудуться вже весною або восени цього року.
Жаль, що регіонали і тимошенківці не можуть порозумітися і домовитися про спільне керівництво державою, адже між ними чимало спільного і вони вже не один раз були за крок до створення коаліції в парламенті.. А головне, що в обох партіях є багато професіоналів і здібних менеджерів високого класу. Але ми бачимо, що амбіції беруть гору над здоровим глуздом і державницькою мудрістю і це шкодить нашим національним інтересам. Виявляється 5 минулих років перманентної політичної кризи і нестабільності було замало, щоб зрозуміти, що треба вчитися працювати разом на благо народу, незважаючи на деякі розбіжності в партійних програмах і стратегіях.
І що дивує, кожного разу, як тільки Україна постає перед доленосним вибором, до неї приповзають звідусіль різні перевертні, навіжені віщуни і вурдалаки. Так і цього разу до Одеси приплентався, ледве переступаючи ноги під вагою своєї двохпудової камізельки, зоологічний українофоб Вассерман, який очолив... громадську організацію «За Одессу, за Януковича!». Очевидно, шановні регіонали вирішили, що учасник різних інтелектуальних розваг і брейн-рингів, «знаток» Анатолій Вассерман користується серед одеситів досить високим «авторитетом», забуваючи про те, що розум і хаотичне накопичення різноманітної інформації - це зовсім різні речі. Розум лише тоді є розумом, коли він спрямований на творіння добра.

Якого ж добра можна чекати нам від Вассермана, який є войовничим атеїстом і намагається довести „абсурдність” існування Бога, стверджуючи, що «понятие Бога несовместимо с существованием природы». Хто хоче, може прочитати його „Дилогию атеизма» на 30 сторінках (http://magazines.russ.ru/october/2007/7/va5-pr.html). Якого добра ми, українці, можемо чекати від цього україноненависника, який стверджує, що «Я имею украинское гражданство и вообще родом из Одессы - столицы Новороссии. Украина оккупировала Новороссию в 18-м году, и я эту оккупацию им до сих пор не простил и прощать не намерен»?...

Або ось таке: «Украинцы - это русские люди, говорящие на одном из диалектов русского языка. Никакой Украины не было и нет. Есть Галичина и часть России, искусственно отрезанная от всей остальной России. Галичину необходимо отделить от Украины, которая при мало-мальски честной агитации перед референдумом, несомненно, войдет в состав России. Скорее всего, на правах Юго-Западного федерального округа. Для Украины именно эта форма организации будет оптимальной»…

Отже, Вассерман знає, що є «оптимальним» для 46-мільйонного європейського народу, який, на його думку, тільки і мріє про те, щоб повернутися в лоно «матушки-Рассеи». Ну, а що роботи з тими, хто не погодиться з цим? Великий «розумник» Вассерман не може собі уявити, що сьогодні мільйони українців готові до захисту незалежності своєї держави зі зброєю в руках. Згідно з опитуванням, проведеним соціологічною службою Центру імені Разумкова 20 - 28 липня 2009 року у всіх регіонах України, 52% українців підтримують незалежність своєї країни, а 63% готові її захищати. І це сьогодні, в умовах економічної і політичної кризи. Так, українці зневірились в колишніх помаранчевих лідерах, але вони не зневірились в собі, в ідеалах Майдану, в своєму прагненні до вільного, щасливого і заможного життя. Вони не зневірились у можливості дружнього і добросусідського співіснування України і Росії.

Сьогодні, в епоху суспільства інформаційних технологій, ви можете легко знайти гарячкове базікання Вассермана в Інтернеті. І все це він верзе принаймні протягом останніх 16 років, коли програвши вибори до Верховної Ради України у 1994 році, почав позиціонувати себе як «політичного консультанта». 6 квітня 1994 р. в одеській газеті „Чорноморські новини” була опублікована моя стаття під назвою „Примара „брейн-рингу” в майбутньому парламенті, Або як пан Вассерман збирається руйнувати Українську Державу”. На жаль, ця стаття залишається актуальною і сьогодні. На жаль, собаки гавкають, а український караван вперед не йде... Минуло 15 років, але українофобія Вассермана стала ще більш маніакальною. І сьогодні він повторює ті самі завчені україноненависні кліше, з якими він виступав 16 років тому. Проте спостерігається також деяка трансформація його постулатів. Так, якщо у 1994 році Вассерман вважав, що «захват Галичины – это бесспорное сталинское преступление”, то сьогодні він каже, що «очень хотел бы работать под руководством такого менеджера, как Сталин. Честно вам скажу, познакомившись со списками тех, чье истребление Джугашвили утверждал поименно, я с большей частью его решений вынужден согласиться»…

Як це не прикро, але маємо при цьому визнати, що незважаючи на всю дикість поглядів Вассермана, він і йому подібні українофоби все ж мають певну аудиторію, соціальну базу і підтримку серед тих незначних прошарків громадян України переважно російського походження, які на рівні хронічної ідіосінкразії не сприймають нічого українського - ні української держави, ні українського народу, ні його мови, ні історії, ні культури. Живучи в Україні, вони створюють навколо себе штучне моноросійське середовище. Але ми, етнічні -українці, не повинні вступати з ними в конфронтацію. Ми маємо бути терпеливими, толерантними і мудрими. Є лише один оптимальний спосіб боротьби з проросійською „п’ятою колоною” – зробити життя в Україні кращим і заможнішим.

З іншого боку, дивно, що шановні регіонали, виборча кампанія яких проходить під гаслом «Україна для людей», не нехтують послугами таких «залётных» одіозних осіб як Вассерман, в політичних поглядах якого важко знайти щось людське і гуманне. Дехто стверджує, що поява Вассермана у виборчому штабі регіоналів в Одесі - це „диверсія” Ю. Тимошенко. Але при всій геніальності цієї жінки, не думаю, що вона могла б до такого додуматися.

Схоже, що регіоналів не навчив сумний досвід „підтримки” з боку не менш одіозного керівника „Єдіного Отєчества” в Одесі Валерія Каурова, від якого офіційно відмежувалася УПЦ Московського патріархату (http://orthodox.org.ua/uk/arhiereyskiy_sobor/2007/12/22/2498.html). Показово, що „поборника православ’я” Каурова і безбожника Вассермана єднає багато спільного: обоє не визнають існування України і українців, обоє виступають за відродження так званої Новоросії, обоє мають підтримку із Москви. Це напевно той випадок, коли регіонали мали б сказати: „Позбав мене, Боже, таких «друзів», а з ворогами я справлюся сам”.

Проте більше всього дивує і обурює інше: чому Вассерман до цього часу є громадянином держави, яку він параноїдально ненавидить і паплюжить на кожному кроці щонайменше протягом останніх 16 років? Хтось може собі уявити, щоб в Росії публічно виступав якийсь „політичний консультант” з закликом, скажімо, приєднати Кубань до України, Східний Сибір до Китаю, або стверджував, що «никакой России не было и нет»? Це питання до нашої «української» влади. Але вона схоже не спроможна дати відповідь на це питання, бо, на жаль, на 19-му році незалежності ми ще не маємо повноцінної української влади. І скаржитись нам немає на кого, крім як на самих себе. Які ми - така й наша влада.

Проте у 2010 році у нас, слава Богу, є ще один шанс змінити цю владу – в ході президентських виборів, на виборах до місцевих рад, призначених на 30 травня, і на виборах до самої Верховної Ради. Нас, українців, понад 80% в Україні (в Одесі – 70 %) і ми маємо ще один шанс, можливо останній, обрати українську владу. Від нас залежить - житимемо ми в незалежній європейській державі чи повернемося до статусу малоросійської провінції Росії, куди нас хотіли б загнати вассермани, жириновські, затуліни, корнілови, дугіни, смоліни, лужкови, леонтьєви, мамонтови, караганови, павловські і їм подібні „радетели” України, які зрараз здіймають несамовитий істеричний лемент щодо можливого вибору українського народу у другому турі президентських виборів.

Так, заступник голови Держдуми РФ, лідер ЛДПР закликав С. Тигіпка підтримати В. Януковича, зазначивши при цьому, що від того, хто стане президентом України залежить термін початку Третьої світової війни...

Депутат Держдуми Росії, директор російського Інституту країн СНД К. Затулін, якого за антиукраїнську діяльність неодноразово видворяли з України, зухвало заявив, що підтримка Сергієм Тигіпком Юлії Тимошеноко у другому турі президентських виборів в Україні була б ідіотизмом…

Підлеглий К. Затуліна, директор Філіалу Інституту країн СНД у Києві В. Корнілов добалакався до того, що закликав українців дозволити Росії застосовувати до України «soft power” (м’яку силу), інакше Росія може вдатися до захисту своїх інтересів в Україні силовими методами, як це було в Грузії в серпні 2008 року …

Подібних висловлювань „друзів України” можна навести безліч. Характерно, що у своїх просторікуваннях вони виходять з традиції державного устрою, який існує в Росії протягом останніх століть, незалежно від його форми - царської, комуністичної чи „демократичної”. Основою цього устрою була і залишається автократія, яка сьогодні називається „керованою демократією”. Це визнають і самі російські політики. Так, досить поміркований демократ С. Глазьєв заявляє: «У нас немає демократії... У нас парламент – дорадчий орган, а не орган влади. І фактично після розстрілу парламенту у 1993 році в Росії створена типова авторитарно-бюрократична держава, де вся влада в руках у однієї людини». Навіть спікер Держдуми Б. Гризлов погоджується з С. Глазьевим, визнаючи, що «в Росії парламент не місце для дискусій»... Нещодавно прем'єр-міністр В. Путін заявив, що «ніякої українізації політичного життя в Россії не буде». Думаю, що в Україні мало знайдеться людей, які переймаються «українізацією» політичного життя в Росії. Проте я з упевненістю можу сказати, що більшість українців, при всій недосконалості нинішньої української демократії, не бажали б «путінізації» політичного життя в Україні.

Російські „друзі України” виходять з того, що прийде проросійський президент і буде проводити таку політику, яка задовольнятиме Кремль. Але вони чомусь постійно забувають, що Україна – не Росія, хоча про це ще 10 років тому писав Л. Кучма. Сьогодні ми в Україні важко і тяжко переходимо до стану, коли влада має виконувати волю народу, а не навпаки. Російські „друзі України” як і 5 років тому роблять ставку на В. Януковича. Але В. Янукович ніколи не буде російською маріонеткою. По-перше, йому це не потрібно, бо це просто принизливо. Навіщо йому бути маріонеткою Росії, якщо він може бути президентом великої європейської держави? По-друге, і це найголовніше, український народ не дозволить йому проводити проросійську політику на шкоду національним інтересам України. Російські „друзі України” забувають, що українці відчули смак свободи на Майданах у 2004 році і покірними рабами, безликим і безвольним „насєлєнієм” вони вже ніколи не будуть. Тому позиції будь-якого президента в Україні будуть залежати від його відданості національним інтересам українців. Українці здобули внутрішню свободу, скинули зі своїх душ пута страху і покори. Сьогодні українцям не потрібні поводирі, лідери, пророки, месії і вожді, а потрібні порядні, сумлінні і професійні держслужбовці високого рангу на посту президента, повністю підзвітні народу і Верховній раді.

Ніхто і ніколи вже не запровадить російську мову як другу російську в нашій державі. Запровадження російської мови як другої державної означало б повернення до тотальної русифікації, яка й без того сьогодні набула більших масштабів ніж навіть у радянські часи. Відома аксіома: немає мови – немає народу. Українці не дозволять, щоб мова колишньої метрополії була державною мовою. Але це не означає, що російська мова нам не потрібна. Російською мовою має добре володіти кожний свідомий українець, бо це мова наших братів-росіян, це мова великої світової культури, це мова міжнаціонального спілкування принаймні на пострадянському просторі. До того ж не забуваймо вислів: „скільки мов ти знаєш - стільки разів ти людина”.

Водночас, я вірю в здорові сили великого російського народу, серед якого мені довелося жити багато років і в Москві, і в Іваново. Я вірю в те, що нікому і ніколи не вдасться посварити російський і український народи і вони житимуть в дружбі, злагоді і добросусідстві.
Примара «брейн-рингу» в майбутньому парламенті,

Або як пан Вассерман збирається руйнувати Українську Державу.


«Чорноморські новини», Одеса, 6 квітня 1994 р.


Тижнів зо три тому по одеському телебаченню показали цього Вассермана. Він залякував одеситів громадянською війною, при цьому запевняв, що як «справжній український патріот» втече на той час до Москви, щоб пересидіти там, поки комуністи і націоналісти будуть знищувати один одного. Потім він демонстрував свою тілогрійку з безліччю кишень і казав, що не може одружитися через те, що жодна порядна жінка не витримає його препоганого характеру...

Скажете, та й що з того? Ще не таке показують по телебаченню, щоб привернути увагу сьогоднішнього вибагливого і примхливого телеглядача. Воно, звісно, було б смішно, якби не так сумно. Річ у тім, що Вассерман висунув себе кандидатом у депутати до - Верховної Ради. Пізніше я дізнався, що він вважається дуже великим розумником і ерудитом, бере участь у телетурнірі «Брейн-ринг» аж у самій Москві. Хоча давно відомо, що розум, інтелект, отруєний недоброзичливістю, ненавистю, цинізмом і зверхністю обертається великим злом і руйнівною силою не тільки для оточуючих, а й для носія цього спотвореного інтелекту.

А перед самісінькими виборами 27-го березня прихильники Вассермана кинули в мою поштову скриньку прокламацію, котру я мав прочитати і передати іншому. Ознайомившись з писаниною Вассермана, від якої нестерпно тхнуло смородом печерного українофоба, я дійшов висновку, що з його поглядами справді треба ознайомити якомога більше людей.

Ніде правди діти - Вассерман досить неординарна особа. За власною, характеристикою він є атеїст, альтруїст, марксист і антикомуніст, соціал-демократ, та ще й до того ворог української незалежності і пана Жириновського одночасно (?!). Вочевидь, логіки дуже мало в цих незвичних поєднаннях. Як може Вассерман вважати Жириновського своїм ворогом, коли обидва вони люто ненавидять українську незалежність?

Передвиборну програму Вассермана, на мою думку, треба було б надрукувати в усіх газетах України. Хай люди читають і знайомляться з шовіністичними теревенями цього одесита. Може, хоч це трохи розштурхає сонний флегматизм наших співвітчизників, особливо на Півдні та Сході України, коли дізнаються, як їх збираються рятувати від націоналістів і комуністів розумники-вассермани. Щоб не бути голослівним, процитую декілька постулатів Вассермана:

«В истории Украины не бывало несчастья большего, чем независимость». Отже, будьте залежними, будьте рабами і будете, тоді щасливі. А чи була вона взагалі та справжня незалежність? Не було її і поки що немає. Бо й сьогодні нами править вчорашня номенклатурна еліта, бо ми залежні від нашого парламенту позавчорашнього дня, залежні від нашого нікчемного уряду, від злочинних мафіозних структур. Залежні від інертності і смиренності нашого народу, який зневірився до такої міри, що навіть не хоче собі обирати достойних провідників. Нам бракує національної гідності настільки, що вассермани і чародєєви плюють нам у вічі, а ми думаємо - ображатися чи ні?

Читаємо далі: «Украинское государство и украинский народ совместно выжить не в состоянии». Тобто, українці настільки нікчемні, що нездатні побудувати власну державу. Тому їх треба до когось приєднати, аби не пропали.

Я сподіваюсь, що ерудит Вассерман дещо чув про той народ, до якого він належить «по паспорту». Тисячоліття єврейський народ, розпорошений по всьому світові, прагнув мати свою державу. Його прагнення нарешті здійснилося у 1947 році. Так чому ж «украинец по проживанию» відмовляє українцям у праві мати свою державу?

Вассерман намагається нам сьогодні втлумачити, що Україна не має жодних підстав бути незалежною державою. Але, були і є більш поважні авторитети, які думали і думають інакше. І серед них немало чужинців, тобто людей, яких неможливо запідозрити в українофільстві. Наприклад, відомий німецький письменник, філософ і етнограф Йоґан Готфрід Гердер (1744—1803) в «Деннику моїх подорожей» писав: «Україна стане колись новою Грецією: прекрасне підсоння цього краю, весела вдача народу, музичний хист, родюча земля колись прокинуться... повстане велика культурна нація і ті межі простягнуться до Чорного моря, а відтіля ген, у далекий світ».

Великий німецький вчений і мандрівник, основоположник антропогеографії Йоган Георг Коль (1808-1878), подорожуючи по Україні, пізнавши український народ, його культуру і колишню славу, подає такі думки про Україну: «Нема найменшого сумніву, що колись велетенське тіло російської імперії розпадеться, й Україна стане знову вільною і незалежною державою. Час цей наближається поволі, але неухильно. Українці є нація з власною мовою, культурою та історичною традицією. Хвилею Україна роздерта поміж сусідами. Але матеріал для будови української держави лежить, готовий: коли не нині, то завтра з'явиться будівничий, що збудує з тих матеріалів велику і незалежну українську Державу!».

Воістину, пророчі слова.


Вассерман: «Россия Украину не угнетала никогда». Невже? То, мабуть, Україна поневолювала Росію понад 300 років. Про пригноблення України російським царатом (не кажучи уже про совєтських більшовиків) написано безліч літератури. Однак процитуємо й тут кількох іноземців, аби нас не звинуватили, що ми цитуємо «націоналістичних» авторів.

У своїй книзі «Історія Карла ХІІ» великий Вольтер, зокрема, писав, що Україна «… піддалася Московітові, що уярмлював її наче рабів, як це завше є звичаєм Московитів».

Німецький автор Ф. Вебер у своїх спогадах, виданих у 1720 р., писав: «Московський генерал Меншиков приніс на Україну всі страхіття помсти та війни. Всіх приятелів Мазепи безчесно катовано; Україна залита кров'ю, зруйнована грабунками і виявляє скрізь страшенну картину варварства переможців».

Шарль Франсуа Масон, що служив у російському війську в 1762—1307 рр. і близько стояв коло царського двору, писав у своїх «Секретних споминах про Росію»: «Войовнича нація козаків зменшується з дня на день. Вона скоро зникне з поверхні землі, так як зникли інші, на яких затяжів російський скипетр... Козацька нація є нині в стані кризи, вона хвилюється і б'ється під ногою кольоса, що її розчавлює».

Не ми це вигадали, чужі люди бачили і писали.


«Превращение Украины в национальное государство есть геноцид… Любая попытка насильно отрезать нас от русской культуры… принудить нас говорить не на родном языке - преступление». А хіба то не злочин - відібрати у народу його мову, руйнувати його вікові культурні надбання, позбавляти його свободи? Про неіснуючі утиски російської мови і культури на Україні може говорити тільки нещира людина. Подивіться лише - всі газетні кіоски завалені виключно російськомовними виданнями, московськими насамперед. В Одесі немає жодної справді повноцінної української школи, лише по кілька класів у кількох школах. Про які утиски російської культури можна патякати, коли українській культурі не дають піднятися з колін?

До речі, майже всі кандидати в депутати Півдня і Сходу України вимагають у своїх програмних заявах рівноправ'я української і російської мов. З огляду на жалюгідний стан української мови в цих регіонах, можна було б подумати, що всі кандидати переповнені благородним бажанням підняти українську мову до рівня російської, але сьогодні вимога запровадження двох державних мов реально означає, що українська мова на Півдні і Сході так і залишиться занедбаною і «державною» тільки на папері.

Сьогодні українську мову треба просто рятувати від повного занепаду.

Звичайно справа, власне, не в мові. Для недоброзичливців вассерманів мовне питання - це передусім політичне питання. Вони добре усвідомлюють, що без української мови не може бути українського народу. Відберіть у народу його мову - і цей народ зникне, розчиниться, пропаде.

Щодо твердження Вассермана про «превращение Украины в национальное государство», то цьому, з дозволу сказати, ерудитові не завадило б знати, що Україна прийняла Закон про захист національних меншин і надіслала його в ООН, де він знайшов високу оцінку світового співтовариства як найбільш прогресивний на сьогоднішній день. Але навіщо те знати Вассерманові, коли він прагне до того, щоб саме українці на Україні й були б національною меншиною, а ще краще було б, якби вони зовсім пропали.

«Независимо от употребляемого языка украинцы - русские». Вассерман твердить, що кожна людина належить, до тієї національності, мовою якою вона думає. Отже, якщо вас примусили думати російською, то хоча б ваші батьки, діди й прадіди були найщирішими українцями, а може й козаками, то все одно ви – «русский».

«А вот кто точно не русские - так это галичане. Собственно, галичане и не украинцы». Хоч стій, хоч падай! Вассерман - ото справжній українець, хоч, правда, тільки «по проживанню», а ви, галичани, які з покоління в покоління клали голови за Україну, виборювали її незалежність, ви, взагалі - чорти-батька зна що! Панові Вассерманові просто не хочеться, щоб ви вважали себе українцями, тому що, на його погляд, у вас на це немає ніяких підстав. За Вассерманом, українців як окремої нації зі своєю історією, культурою, мовою, менталітетом, взагалі не існує. Українцями можна бут лише «по проживанию»: «Мы - Украинцы, ибо живем на Южном краю Руси».

На кого ж розраховує Вассерман, верзучи таку нісенітницю? На безбатченків, перевертнів і зденаціоналізованих люмпенів? На людей із залишками психології совєцького народу? Таке враження, що „розумник” Вассерман вважає, що в Одесі живуть переважно дурні, які своєї історії не знають, книжок не читають, тому можна плести що завгодно, «великому ерудитові» повірять. Тому він поводиться з історією, як сам собі хоче. Наприклад, Вассерман твердить, що Галич (князь? місто?) нібито «инициировал в 1097-м съезд князей в Любече, куда более разрушительный, нежели Беловежская пуща». Хоча навіть школярам відомо, що ініціатором цього з'їзду буз київський князь Святополк. Вассерман також твердить, що «захват Галичины 1939.09.17 - бесспорное сталинское преступление: оккупация независимого государства». Отже, по Вассерману виходить. що Галичина на той час були незалежного країною (?). Дуже «сміливі» поправки до історії, чи не так?

Звичайно, безглузде було б вступати з Вассерманом у дискусію і доводити йому, що галичани - це ті ж українці. Навіть якби ми тут процитували, скажімо, І. Крип'якевича про те, що «Галицько-Волинська держава об'єднувала тільки етнографічні українські землі, і завдяки тому тут сильніше зазначалися прикмети української культури, що стали основою національної окремішності», то, звичайно, Вассерман сказав би нам, що і Крип'якевич - то націоналістичний історик, так само як Грушевський, Яворницький, Кащенко, Антонович, Драгоманов, Куліш, Василенко-Полонська, Аркас та безліч інших дослідників історії України. Ну що ж, тоді, можливо, слова великого російського історика М. Костомарова щось таки важать для Вассермана:

«Уже в XI веке название это (Русь - О. В.) распространилось на Волынь и на нынешнюю Галицию, тогда как не переходило еще ни на Северовосток, ни к кривичам, ни к новгородцам...». Цілком вірогідно, що М. Костомаров для вассерманів не авторитет, бо його можна звинуватити в українофільстві. Тоді звернімось до вже цитованого нами Й. Г. Коля. Про галицьких українців в його «Подорожі по Південній Росії» читаємо: «Це малоруське плем'я так посвоячене з малоросами, як баварці зі саксонцями. Їх мова, очевидно, значно різниться від великоруської. Зате подільські та київські малороси розуміються з галицькими, як брати».

Як ми знаємо з історії, нікому не вдалося стерти з лиця землі волелюбний галицький народ - ні татаро-монголам, ні полякам, ні австрійцям з угорцями, ні німцям, ні совєцьким комуністам-енкеведистам. І сьогодні галичани вболівають за свою Україну і не відокремлюють себе від усього українського народу. І за це Україна має скласти велику подяку своїм синам - галичанам, а разом з ними всім західноукраїнцям. В єдності Сходу і Заходу - наша сила, запорука нашої перемоги.

Але це дуже не до вподоби сьогоднішнім «чуженародным элементам» - панам вассерманам, і вони хотіли б загнати галичан у резервацію або переселити на іншу планету, якщо неможливо їх знищити.

Ось як пропонує Вассерман «вирішити галицьку проблему», інспіровану ним самим:

«Независимость от Галичины возможна только через гражданскую войну! Гражданская война не окончится, пока Галичину не признают иностранным государством и не изолируют от Украины… Мы на границе между Галицией и Украиной уложим оставшиеся от советской эпохи танки…». Цікаво, - хто ж це такі «мы», котрі будуть городити паркан із танків? Кого збирається вести за собою войовничий пан отаман Вассерман?

Ось що віщує і до чого закликає Вассерман. Напевно, досить цитувати це несамовите безглуздя, хоч я навів тут лише десяту частку того брутального, огидного і мерзенного, що пропагує Вассерман і з чим він збирається йти до українського парламенту.

Важко собі уявити, щоби, скажімо, в Сполучених Штатах, або навіть у Бурунді, хтось намагався пройти в парламент під гаслом боротьби з американською чи бурундійською незалежністю. А у нас це можливо. На жаль. Якби то було в нормальній, цивілізованій державі, якої ми сьогодні ще не маємо, то Вассермана, безперечно, притягли б до судової відповідальності за образу і зведення наклепів на цілий народ, за роздмухування національного розбрату, за спробу підірвати незалежність суверенної держави, яку признав увесь світ, за розпалювання психозу конфронтації і громадянської війни. У теревенях Вассермана можна чітко простежити такі моменти, які є спільними для всіх недругів України - колишніх і сучасних:

- посварити східних українців із західними, заступити дорогу національній злагоді, нацькувати комуністів на націоналістів і навпаки;

- посварити українців з росіянами як в Україні, так і за її межами;

- ізолювати Захід України від її Сходу;

- посилити сепаратистські тенденції на Півдні і Сході України;

- не допустити пробудження національної свідомості в українському народові, позбавити його історичної пам'яті, своєї мови і культури;

- не допустити утвердження української державності, перетворити Україну в провінцію Росії.

Вассерман хоче бути обраним до українського парламенту, щоб у такий спосіб боротися проти української держави. Він, напевно, хотів би перетворити український парламент у своєрідний телетурнір «брейн-ринг», щоб своїми баляндрасами і теревенями відволікати парламентарів від законотворчої роботи.

Пан Вассерман до того знахабнів, вилив стільки бруду на український народ, що на це міг би образитись навіть останній, найбільш зросійщений чи затурканий «хохол». З огляду на те, що пан Вассерман вважає себе «русским по воспитанию, украинцем по проживанию, евреем по паспорту», то напевно багато представників цих народів відчули б сором за те, що вони мають такого, з дозволу сказати, «співвітчизника».

Боже! Бережи Україну від таких «дбайливців» і «піклувальників»!

Нам залишається сподіватися, що більшість у парламенті не буде належати вассерманам і тим, хто за ними стоїть, не вдасться зробити нас заложниками безглуздої конфронтації, міжусобиць і чвар, і всі сили ми спрямуємо на розбудову незалежної України - спільного дому для всіх нас, незалежно від національної приналежності чи політичних поглядів.


Прошу вважати цей матеріал офіційним зверненням до представників Президента і прокурора Одеської області, а також до групи міжнародних спостерігачів в Одеській області із запитом: чи може за українськими законами дозволятися балотуватися кандидатом у депутати Верховної Ради держави Україна особі, проти незалежності якої ця особа виступає? Програмні матеріали Вассермана А. можна додати.






Олексій Волович, директор Одеського філіалу Національного інституту стратегічних досліджень






рейтинг: 94
голосование окончено


<<Вернуться в раздел

Комментарии
Зарегистрированный Валерій Семиволос 2010-02-02 09:33:46
  Пане, Олексію. Ваш матеріал - це грунтовний діагноз тяжкої хвороби на ім*я українофобія. Нажаль ця хвороба невиліковна - її можливо лише профілактувати. А головний профілактор у цьому випадку - це СГД.
  0   |   7  
Зарегистрированный boris 2010-02-02 17:04:58
  персонаж клинический - проба Вассермана на политсифилис...
  0   |   7  
Зарегистрированный алексей 2010-02-02 20:27:01
  Не опускайтесь до уровня Вассермана господа! Если он завтра скажет что например нет госсударства Израиль? Вы можете себе представить что кто-то в Израиле будет отвечать на этот бред,а тем более полемизировать с душевно больным ? Ответ очевиден!
  0   |   17  
Добавить комментарий
Ваше имя:  
Редакция категорически не согласна с мнениями журналистов, помещенными на сайте, и морально готова свалить ответственность на кого угодно.
Главный редактор Эммануил Отнюдь
 
 
Использование материалов разрешается только при условии ссылки
(для интернет-изданий - гиперссылки) на Politican.com.ua

© Politikan.com.ua 2008-2019 Разработка: