О Проекте   Игры   Сам себе Политикантроп   Пикейные жилеты   Книги наших авторов     Регистрация | Вход


Вступ України до НАТО стане найважливішим геополітичним рішенням Заходу

 04-05-2020 22:32 

Членство України в НАТО є питанням номер один для збереження незалежності нашої держави. Не є секретом, що більшість країн Східної Європи і держави Балтії були прийняті до НАТО і ЄС, певною мірою, авансом, а вже потім “дотягувались” до високих стандартів Північноатлантичного альянсу і Європейського союзу.

Гібридна війна Росії з Україною ставить питання членства в НАТО на перший план. То чи не варто повторити досвід, котрий свого часу був успішно застосований до українських сусідів? Прийняти Україну до Північноатлантичного оборонного альянсу не чекаючи на те, коли вона буде відповідати абсолютно всім його критеріям.

А вже потім, коли Україна буде знаходитися під натівською парасолькою безпеки, швидко визначити існуючі недоліки і, за допомогою всіх інших партнерів по НАТО, оперативно їх ліквідувати.

Пригадується перша поїздка до штаб-квартири НАТО в Брюсселі в березні 1998 року, яку організував для українських журналістів, політологів і експертів Центр інформації та документації НАТО в Україні.

Програма її була надзвичайно насиченою. Зустріч у штаб-квартирі Альянсу з генеральним секретарем НАТО Хав’єром Соланою, лекції, які прочитали нам експерти з НАТО, поїздка до штабу Верховного головнокомандувача ОЗС НАТО в Європі – SHAPE (м. Монс), відвідування міністерства оборони Бельгії, поїздка в одну із авіаційних частин військово-повітряних сил Бельгії, зустріч з колективом Посольства України в Брюсселі та послом України в Бельгії і главою Місії України при НАТО Борисом Тарасюком, який в квітні 1998 року став міністром закордонних справ України.

Вже в літаку, який летів з Брюсселя до Києва, ми обговорювали з колегами поїздку до НАТО, говорячи, що, на жаль, необхідно ще буде років 5 чи 10 до того часу, як Україна зможе приєднатися до оборонного Північно-Атлантичного альянсу. Але пройшло вже 22 роки, а Україна членом НАТО так і не стала.

Після вступу Північної Македонії до НАТО цілком реалістично було б говорити про те, що наступними кандидатами на членство мали стати Україна і Грузія. І якщо Північна Македонія є 30 членом НАТО, то в Альянсі мали б чітко заявити, що 31 членом буде Україна, а 32 Грузія.

Не дивлячись на постійні заяви з боку НАТО про те, що двері Альянсу відкриті для України, і навіть останні слова секретаря НАТО Єнса Столтенберга, що в НАТО “вирішили ще більше поглибити партнерство з Україною і Грузією, в тому числі за допомогою навчань у стратегічному регіоні Чорного моря”, Україні потрібна чітка перспектива членства і вироблення з нашими натовськими партнерами поетапної програми дій у цьому напрямку.

Тобто, Київ має виразно задати питання Брюсселю, коли Україна зможе розраховувати на запрошення приєднатися до Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ), який стане визнанням нашої держави кандидатом на вступ до Альянсу.

Головне тут для України не повторювати помилок, котрих в минулому допущено під час добровільної відмови від третього в світі ядерного арсеналу.

Зрозуміло, що тиск на Україну з цього питання чинився дуже великий. Однак не можна було погоджуватись на цей крок, не отримавши від наших західних партнерів конкретних гарантій.

І цими гарантіями мав би стати не тільки Будапештський меморандум, котрий виявився на перевірку фактично не діючим документом, хоча там чітко зафіксовані гарантії територіальної цілісності України.

Цей документ було підписано 5 грудня 1994 року лідерами України, США, Великої Британії і Росії. Хоча тоді чомусь в Києві не подумали про те, чи можна взагалі покладатися на «гарантії» з боку колонізатора – Росії, яка 337 років поспіль окупувала українські території.

Втім, також не зрозумілими є дії української сторони після анексії Російською Федерацією українського Криму і окупації частини Донбасу. Адже після того, як Росія порушила свої зобов’язання, котрі зафіксовані у Будапештському меморандумі, цілком правомірно було б підняти питання про те, що він анульований в односторонньому порядку Кремлем і припинив свою дію. Оскільки після того, як Москва силою забрала частину українських земель, вона де-факто і де-юре вийшла з нього.

А якщо один із підписантів вийшов з укладеного раніше Будапештського меморандуму, то існують всі підстави для того, щоб Україна звернутися до двох інших учасників цієї угоди, до Сполучених Штатів і Великої Британії, про укладення нового договору, але вже без участі Росії.

Таким чином, цілком логічно ініціювати на найвищому рівні перегляд недіючого Будапештського меморандуму і запропонувати укласти нову міжнародну угоду вже в іншому форматі.

І тут ми підходимо до питання, яке було пропущено в 1994 році. Україна має законне право просити у своїх західних союзників надійних гарантій, чого, на жаль, не було отримано 26 років тому.

Відтак такою гарантією для Києва, за відмову свого часу від ядерного арсеналу, має стати гарантія пришвидшеного вступу України до НАТО. Взамін неконкретних обіцянок і чергових запевнень про наявність “відкритих дверей”, які, якимось дивним чином, виявляються для України весь час зачиненими.

Тобто: конкретні перемовини про приєднання до Плану дій щодо членства (ПДЧ), визначення часу виконання Україною поставлених перед нею Альянсом вимог і надання гарантій, що після цього Українська держава, наприклад, в 2021, 2022 чи 2023 році зможе стати членом НАТО.

Очевидно, що Україна не може нічого вимагати, але вона цілком здатна переформатувати питання про вступ до Північно-Атлантичного альянсу таким чином, щоб стимулювати наших західних партнерів до більш чітких гарантій збереження Україною своєї державності, не дивлячись на шалений тиск з боку Російської Федерації.

Києву потрібно вести більш виразну політику під час перемовин щодо членства України в НАТО, особливо зважаючи на те, що за останніми соціологічними опитуванням, кількість тих українців, які підтримують подібне рішення, різко зросла.

Адже за даними фонду “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва спільно з соціологічною службою Центру Разумкова, у січні 2020 року вже 51% українців вважали, що найкращим варіантом гарантування безпеки для України був би її вступ до НАТО.

А за опитуванням, котре провів у лютому 2020 року Київський міжнародний інститут соціології, зафіксоване збільшення відсотків українців, які готові віддати свої голоси за вступ України в НАТО. Так за вступ України до НАТО проголосувало б 58,2% опитаних, проти – 41,8%.

Без вступу до НАТО і Європейського союзу Україна назавжди застрягне у “сірій зоні” невизначеності і псевдонейтралітету. І тому вступ до цих організацій для українців є єдиним шансом вирватися з “пострадянщини”, злиднів і постійної невпевненості щодо свого остаточного геополітичного вибору.

Необхідне активне пропагування вступу України до НАТО. Адже противники незалежності України намагаються вживлювати в свідомість українців “думковіруси” про те, що, мовляв, “Україну в НАТО ніхто не чекає, тому й намагатися нічого”.

Вступ до НАТО був і залишається стратегічною метою Української держави. Але при цьому необхідно кардинально змінити підходи до цього питання. Не чекати на те, що колись може це стане можливим, а самим активно діяти в натовському напрямку.

Потрібно добитися отримання ПДЧ і працювати над цим. А це вимагає часу: розробити нові закони, згідно до вимог НАТО, і прийняти їх. Діяти конкретно, оперативно і результативно.

Геббельсівська пропаганда Кремля, ще з радянських і пострадянських років, змогла зазомбувати частину українського населення на несприйняття НАТО. І припинення націленості на вступ до Альянсу, по-суті, б означало відмову України від євроатлантичного курсу.

У квітні 2008 року, під час саміту НАТО в Бухаресті, в України був шанс приєднатися до Плану дій щодо членства, але через проросійську позицію з цього питання Німеччини і Франції, які не бажали псувати стосунки з Москвою, питання про ПДЧ було відкладено на невизначений термін.

Очевидно, що в НАТО мала б змінитися парадигма ставлення до вступу України. Для цього повинен змінити підходи до європейської безпеки сам Північноатлантичний альянс. Оскільки бажання Кремля назавжди заблокувати для українців шлях до НАТО, жодним чином не відповідає стратегічним інтересам об’єднаної Європи.

У цьому сенсі найбільш реалістичну позицію нещодавно висловив міністр закордонних справ Польщі Яцек Чапутович. Крім того, що глава польської дипломатії підтримав тіснішу співпрацю НАТО з близькими партнерами Альянсу: Україною та Грузією, що є вигідно і Альянсу, і нашим країнам, він наголосив на тому, що Україна і Грузія потрібні Північноатлантичному альянсу для розширення зони стабільності і безпеки.

Росія тероризує Україну військовим шляхом, намагаючись, щоб вона відмовилася від ідеї вступу до НАТО і задекларувала про свій статус нейтральної держави. Але тільки завдяки НАТО Україна може себе вберегти від повномасштабної війни з Російською Федерацією.

Не дивлячись на те, що процес вступу України в НАТО може тривати ще декілька років, необхідно, щоб в Альянсі чітко сказали Києву, коли вони будуть готові надати ПДЧ і допомогти Україні в його пришвидшеному виконанні.

Україна вже сьомий рік воює з своїм більш потужним сусідом – Росією. І в українців вибір такий: або вступити до НАТО і Європейського союзу, або до Євразійського економічного союзу, який очолює Російська Федерація, і втратити свою незалежність.

Росія становить велику загрозу для планетарної безпеки. Тому спокій Європи, а також і всього світу, залежить від об’єднаного фронту проти російського імперіалізму.

Україна є геостратегічно важливою для західних держав. Вона, знаходячись на першій лінії оборони, стоїть на захисті Європи від російського реваншизму та імперського проекту, який розроблений вихідцями з КГБ.

Щоб поставити Росію на місце західний світ мав би використовувати ефективнішу суміш з дипломатичної, військової і економічної стратегії. В цьому контексті, вступ України до НАТО стане найважливішим геополітичним рішенням Заходу початку двадцятих років ХХІ століття.

Блог Віктора Каспрука: https://viktorkaspruk.wordpress.com/


Віктор Каспрук


рейтинг: 32
голосование окончено


<<Вернуться в раздел

Добавить комментарий
Ваше имя:  
Редакция категорически не согласна с мнениями журналистов, помещенными на сайте, и морально готова свалить ответственность на кого угодно.
Главный редактор Эммануил Отнюдь
 
 
Использование материалов разрешается только при условии ссылки
(для интернет-изданий - гиперссылки) на Politican.com.ua

© Politikan.com.ua 2008-2020 Разработка: