О Проекте   Игры   Сам себе Политикантроп   Пикейные жилеты   Книги наших авторов     Регистрация | Вход


Україна-2013: День свободи

 23-11-2013 17:33 

Коли поміж хлібом і свободою народ обирає хліб, він зрештою втрачає все, в тому числі і хліб. Якщо народ обирає свободу, він матиме хліб, вирощений ним самим і ніким не відібраний

Наче й проста річ, але скільки разів в історії – світовій, європейській, вітчизняній, - свободу обмінювали на хліб, на масло до хліба, на такий-сякий добробут… А результат? Після періоду відносних спокою та ситості – неминучі злам, падіння, а то й катастрофа.

Сьогодні для України найважливіше – не обміняти потенціал свободи на хоча й невеличкий, але начебто гарантований добробут, який щедро обіцяють ті, хто повернувся до Європи відомою частиною тіла. Бо насправді не буде того добробуту, якщо не буде політичних й економічних свобод, оскільки милість «старшого брата», мудрого та щедрого, має властивість закінчуватися на другий після набуття ним повновладдя на українських теренах. І пам’ятаймо при цьому, що свобода – найвища цінність людського буття; але саме свобода, яка має своїм другим виміром відповідальність, а не сваволя, однаково руйнівна, йдеться про політику чи про приватне життя.

До речі: навіть в українському перекладі «Інтернаціоналу», здійсненому понад століття тому Миколою Вороним, йдеться про людські права і свободи, а не про руйнацію «до основанья», як у російському варіанті. Бо ж ніякого «затем» після тотальної руйнації немає. А от українські марксисти на початку ХХ століття мріяли про інше: «В Інтернаціоналі здобудеш людських прав». Мрія ця виявилася хоча й красивою, але фальшивою. Бо ж людську свободу неможливо здобути без підґрунтя, яке дає тільки демократична національна держава. Тому були втрачені всі ті права, які існували навіть за царизму (точніше, вони були вирвані у самодержавства…), свобода перетворилася на «усвідомлену необхідність» жити за партійними вказівками, а Микола Вороний – розстріляний за наказом Кремля.

Отож наразі маємо уроки історії:: хто свідомо обмежує себе в прагненнях до свободи, той утрачає навіть куцу напівсвободу. Одночасно й необмежена воля (згадаймо Нестора Махна…) має своїм наслідком народну трагедію.

Люди є за єством своїм вільними. Причому вільними у двох головних сенсах цього слова. Як говорять філософи, «вільними від» і «вільними для». Це дві іпостасі свобода, головною із яких є друга, але і без першої вона неможлива.

Сьогодні, видається, настав час свободи від політичних ілюзій, сліпої довіри та від поклоніння політичним кумирам. Не треба творити собі кумирів ні з кого, не треба некритично ставитись до будь-кого з політичного сектору, не виключаючи й найрейтинговіших лідерів опозиції. Про можновладців і мови тут бути не може: все позитивне, до чого вони торкаються, перетворюється на пряму протилежність тій субстанції, яка виходила з рук міфологічного царя Мідаса: конституційний лад, євроінтеграція, ринкові реформи… Навіть Орден Свободи, задуманий як відзнака для справжніх моральних і духовно вільних достойників, перетворився на бляшанку, що нею нагороджують від імені України іноземних диктаторів.

Але мусимо – попри все – пам’ятати Франкові слова: «Наша ціль – людське щастя і воля». Все починається, коли є «думка розкута». І продовжується, коли є усвідомлення, що «треба твердо нам в бою стояти».

А ще ми всі маємо стати вільними від того, щоб ототожнювати державу-країну і державу-владу. Держава-країна – це люди, це народ, а держава-влада – це інструмент в руках людей, і не більше. Коли цей інструмент починає жити самостійним життям, він перетворюється на небезпечну і ворожу силу.

Велика Історія ствердила факт українського державного буття у сенсі держави-країни, хоча і наклала на самих українців у ХХ столітті надзвичайно тяжкі випробування, – очевидно, внаслідок того, що значне число з них недостатньо цінувало власну державу та її соборність, щоб боротися за цю державу (не за вождів, не за депутатів, а за своє дітище) до останку.

А взагалі-то найбільший прояв свободи українців – це потенційна (не раз проявлена вже, хоча й не доведена до завершення) здатність організувати гідне власне життя на всіх рівнях – особистому, груповому-громадському й національному – так, щоб не кланятись за це жодній партії і жодному вождеві. На засадах вселюдської моралі і звичаєвого права, не виплеканого ще на належному рівні конституціоналізму і не (до)створеної допіру цілісної культури. Не даючи при цьому вождям змоги купувати «мерседеси» та «майбахи» за людські гроші і перейматися власними статками, а змушуючи їх тяжко працювати на загальне благо – або проганяючи геть, якщо вони на це не спроможні.

«І на оновленій землі Врага не буде, супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люди на землі» – ось питомо українська формула «свободи для», свободи життя, яку дав усім нам Тарас Шевченко.


Сергій Грабовський,  tyzhden.ua/Columns/50/94635




рейтинг: 19
голосование окончено


<<Вернуться в раздел

Добавить комментарий
Ваше имя:  
Редакция категорически не согласна с мнениями журналистов, помещенными на сайте, и морально готова свалить ответственность на кого угодно.
Главный редактор Эммануил Отнюдь
 
 
Использование материалов разрешается только при условии ссылки
(для интернет-изданий - гиперссылки) на Politican.com.ua

© Politikan.com.ua 2008-2018 Разработка: