О Проекте   Игры   Сам себе Политикантроп   Пикейные жилеты   Книги наших авторов     Регистрация | Вход


Політичні потопельники

 15-03-2020 22:31 

Цю ідею так настирливо нав’я­зують суспільству ось уже кілька місяців, що мимоволі виникає підозра, нібито десь у мінських чи нормандських кулуарах Зеленський уже погодився на її виконання й узяв перед Путіним чіткі зобов’язання.



Ми маємо на увазі постачання української води до окупованого, анексованого й колонізованого росіянами Криму. Якщо раніше про це час від часу щось казали в тестовому режимі всілякі гетманцеви, арахамії та подібні до них, то тепер про це відкрито з парламентської трибуни заявив новопризначений прем’єр-міністр Денис Шмигаль. Буквально він сказав, що воду в Крим Україна даватиме «хоч цистернами, хоч каністрами, хоч банками». Як завжди, капітуляція (бо подача води в Крим є визнанням «нормальності» російської окупації української території) виправдовується «гуманізмом», сакраментальною фразою: «Там наші люди». Зе-команда чхає на Женевські конвенції, що всю відповідальність за стан справ на окупованій території покладено на окупанта. Тому чинна влада не має великих проблем з розгортанням ідеологічно-пропагандистської кампанії щодо того, що в Росії живе багато «наших людей», тож Україні начебто треба змиритися з російським пануванням над собою.


Чергові сивохи це посполитим обґрунтують. Ми не знаємо, що ще Зеленський, Єрмак та інші наобіцяли Кремлю в естрадному ентузіазмі, розраховуючи обдурити або український демос, або Москву. «Слуги» зеленої уяви не мають, що таке Москва як політичне явище й наскільки легко її надурити. Якщо не вийде, то об’єктом обману, як завжди, стануть мільйони українців.


Але є перешкода. Це добровольці, волонтери, ветерани, це, зрештою, Збройні Сили, які також не хочуть, щоб їх після всіх жертв пошили в дурні. І є ще один дуже важливий чинник — кримськотатарський народ. У їхньому середовищі не проходять «дурилки» про те, що «брати» в Криму помирають через жагу й водички хочуть… Вони чудово розуміють, що тут Зеленський намагається догодити аж ніяк не кримчанам, а Путіну, бо води для населення Криму цілком вистачає. Її бракує російським військовим, російським каральним службам і сотням тисяч колонізаторів, яких РФ штучно завозить у Крим з метою тотального зросійщення півострова і щоб вигнати з Криму попереднє кримськотатарське та слов’янське населення. Ось саме цих агресорів, окупантів і колонізаторів хочуть напувати українською водою Шмигаль, Зеленський і Ко.

Води бракує російським військовим, російським каральним службам і сотням тисяч колонізаторів, яких РФ штучно завозить у Крим з метою тотального зросійщення півострова і щоб вигнати з Криму попереднє кримськотатарське та слов’янське населення


Кримські татари збираються в травні поточного року здійснити мирний марш з материкової України в окупований Крим, що дуже небезпечно: російські війська можуть відкрити вогонь. Кримські татари це розуміють, однак усе одно від своїх планів не відмовляються, знаючи, що на них чекає. Людям, яких уже вдруге вигнали з батьківщини, власне, утрачати нічого. Тільки тепер їм доведеться не прориватися в Крим, а після заяви Шмигаля (читай Зеленського) стати на адміністративному кордоні на шляху української води до Криму й стояти на смерть. Лідер Меджлісу Рефат Чубаров уже назвав виступ Шмигаля «капітулянтським ударом у спину». Кримські татари заявили про свою готовність до «крайніх заходів». Поза сумнівом, їх підтримає чимало українців. Уражає готовність Зеленського заради схвалення Кремля провокувати в країні, де він президент, внутрішній громадянський конфлікт.


Кримські татари раніше таких різких рухів не робили, бо влада Порошенка бодай якось порушувала питання про Крим на міжнародних конференціях, намагалася прорвати блокаду Азовського моря, атакувала Росію в міжнародних судах. Зеленський такого практично не робить. Тому в Меджлісу не залишилося інших засобів якось впливати на ситуацію. Десятки кримських татар, які працюють в українських установах, уже заявили, що підуть у відставку на знак протесту проти цієї зради українського Криму, коли він де-факто буде визнаний російським.



Чиатйте також: Після Зеленського


До речі, кримські татари, які мешкають значною мірою на просторі від Євпаторії до Феодосії та Керчі, від Перекопа до Бахчисарая, найбільше потерпають від безводдя (у сільському господарстві), але категорично виступають проти постачання української води в Крим.

мін
На тлі постійних скандалів з партією «Слуга народу» та швидкого розчарування в самому Зеленському кидати такий капітулянтський виклик патріотичній громадськості щонайменше необачно. Між іншим, улітку цього року вперше за 120 років Україна, за попередженнями гідрологів, матиме серйозні проблеми з власним водопостачанням. Якщо Україна, потерпаючи від посухи, віддаватиме свою воду російським агресорам, то жодні верещання про «там наші люди» не врятує «слуг» від стрімкого падіння всіх рейтингів.

Є деякі теми, про які, попри їхню очевидну актуальність, говорити вважається не дуже політкоректно та навіть не пристойно. Про них воліють не згадувати, залишаючи на периферії журналістської, а відтак і громадської свідомості.


Ті, хто зовсім не безкорисливо намагається не торкатися цієї тематики, будь-яке її педалювання негайно таврують «конспірологією». Хоча яка вже конспірологія, адже ніхто особливо й не приховує того, що відбувається. Багато явищ такого штибу є цілком наочними, і суспільство, на превеликий жаль, до них уже призвичаїлося, звикло й не помічає їх. Що дуже дивно й небезпечно для країни, яка воює.



Україна часів Порошенка, відносно вистоявши перший етап російської навали, змогла зупинити зовнішнього ворога, але була геть беззахисною перед внутрішнім. Той виявився віртуозом спекулювання на демократичних процедурах в інтересах ліквідації тієї самої демократії задля підпорядкування української держави чи того, що від неї лишиться, путінській деспотії. На виборах 2019 року крім численних помилок стратегічного характеру, яких припустилася команда Порошенка, всю свою силу та впливовість продемонстрував той-таки внутрішній ворог, що підпорядкував собі більшу частину інформаційного простору і нав’язав суспільству власний порядок денний. Попередня влада весь час своєї каденції воліла не помічати тих, хто її «зробив», завдав нищівної поразки.



Проросійські телеканали відчайдушно спекулюють на свободі слова, правах преси та журналістів, активно просуваючи в Україні, що воює, російську пропаганду, підриваючи здатність українського суспільства до опору іноземній збройній агресії. П’ята колона Кремля, представлена відповідними партіями, маскується під політичну опозицію, кваліфікуючи будь-які прагнення обмежити їхню антидержавну діяльність як «переслідування опозиції».


Боротися з внутрішнім ворогом так чи інакше доведеться, якщо Україна як держава хоче існувати. Проте умови боротьби дедалі погіршуються через тривале самоусунення від опору, через бажання відсидітися в надії, що все саме якось вирішиться. Сподіватися, що вітчизняне олігархічне телебачення, яке належить трьом-чотирьом родинам, перейде на патріотичні позиції, не випадає. Однак можна багато зробити всупереч переважаючим силам ворога на інформаційному фронті.



Але тут треба йти на конфронтацію, не намагатися бути для всіх «білими й пухнастими», ухвалювати рішення, що будуть непопулярними як у нас, так і на Заході. До речі, коли в західних країнах виникала реальна загроза їх існуванню, там діяли рішуче й безжально, без псевдодемократичної балаканини, якою зазвичай так полюбляють частувати Україну.

Боротися з внутрішнім ворогом так чи інакше доведеться, якщо Україна як держава хоче існувати. Проте умови боротьби дедалі погіршуються через тривале самоусунення від опору, через бажання відсидітися в надії, що все саме якось вирішиться



Ось, наприклад, був у США такий собі Німецько-американський союз, Бунд, який виступав за полум’яну дружбу між американським і німецьким народами. До початку Другої світової війни в найбільших містах Сполучених Штатів працювало його 71 відділення. У Нью-Йорку, Чикаго, Філадельфії та Лос-Анджелесі виходило друком чотири газети, що були офіційними органами «Бунду». Кількість членів організації сягнула 200 тис. У липні 1942 року союз офіційно розпустили, заарештували 29 його головних керівників. Також до кінця війни було заарештовано або інтерновано кілька сотень активних членів. Так Америка захистилася від нацистської п’ятої колони на своїй території. Захищалася вона від потенційної загрози й під час війни з Японією.


Хоча це було зроблено не дуже демократично, що згодом визнав президент США Франклін Делано Рузвельт, пославшись, однак, на «воєнну необхідність». Тоді в Америці з превентивною метою у спеціальні табори було депортовано всіх американських громадян японського походження. Шеф ФБР Джон Едґар Гувер згадував про це так: «Шпигунська істерія була зумовлена холоднокровним розрахунком деяких людей, що хотіли переселити японців з економічних міркувань і з огляду на расові забобони. Рішення про це переселення було ухвалено у вищих колах нашого державного апарату. У результаті десятки тисяч відданих нашій країні американців японського походження вирушили в сумну подорож».



Отже, коли йдеться про безпеку західних демократичних суспільств, вони вміють діяти максимально жорстко, інколи навіть надмірно. Чи навчиться так діяти Україна? Чи вважатиме за краще загинути «політкоректно і демократично»?


Ігор Лосєв,  https://tyzhden.ua/Columns/50/241430


рейтинг: 22
голосование окончено


<<Вернуться в раздел

Добавить комментарий
Ваше имя:  
Редакция категорически не согласна с мнениями журналистов, помещенными на сайте, и морально готова свалить ответственность на кого угодно.
Главный редактор Эммануил Отнюдь
 
 
Использование материалов разрешается только при условии ссылки
(для интернет-изданий - гиперссылки) на Politican.com.ua

© Politikan.com.ua 2008-2020 Разработка: