О Проекте   Игры   Сам себе Политикантроп   Пикейные жилеты   Книги наших авторов     Регистрация | Вход


Путін виштовхує Туреччину з НАТО

 11-04-2019 23:20 

8 квітня президент Туреччини Реджеп Ердоган провів у Москві переговори з лідером Росії Владіміром Путіним щодо ситуації в Сирії, поставок до Туреччини зенітно-ракетних комплексів С-400 і «Турецького потоку». Схоже, що Москва форсує зближення з Анкарою на всіх можливих напрямках, а турецька сторона знайшла в особі Кремля собі нового друга, задля якого готова переглянути всі колишні зобов’язання перед своїми партнерами.

Але за кілька днів до московського вояжу Ердогана віце-президент Сполучених Штатів Майк Пенс попередив свого союзника по НАТО Туреччину про недоцільність закупки російських протиповітряних систем С-400, оскільки Вашингтон розглядає це, як загрозу для американського військового обладнання.

Як повідомляє Reuters, під час заходу з приводу 70-річчя НАТО у Вашингтоні віце-президент Пенс наголосив: «Туреччина повинна вибрати. Вона хоче залишатися важливим партнером в найбільш успішному військовому альянсі в історії, або ж вона хоче ризикнути безпекою цього товариства, приймаючи такі необачні рішення, які підривають наш союз?»

Суворе попередження Вашингтона Анкарі, які залишаються у натягнутих відносинах через плани Туреччини купити систему ППО в Росії, може стати початком ще більших протиріч, оскільки в США вважають, що це загрожує безпеці їхніх винищувачів F-35.

Туреччина швидко завдала удару у відповідь. Так турецький віце-президент Фуат Октай видав своє власне попередження на Twitter: «Сполучені Штати повинні вибрати. Чи хочуть вони залишатися союзником Туреччини або ризикнути нашою дружбою, об’єднавши зусилля з терористами, щоб підірвати захист свого союзника по НАТО проти його ворогів?»

Проте у Вашингтоні налаштовані дуже рішуче, і попередили, що реалізація цієї угоди може привести до санкцій США і виключення Туреччини з програми експлуатації реактивного винищувача F-35. На цьому тижні Сполучені Штати зупинили поставки до Туреччини обладнання, пов’язаного літаком-винищувачем F-35.

Віце-президент Сполучених Штатів Майк Пенс чітко зазначив: «Ми також дали зрозуміти, що ми не будемо сидіти склавши руки, в той час як союзники по НАТО будуть купувати зброю в наших противників, які загрожують єдності нашого альянсу».

Чи Туреччина готова порушити єдність НАТО і поставити під удар продовження свого членства в Північноатлантичному альянсі?

У певному сенсі наміри закупити С-400 є точкою критичного наростання напруженості між двома країнами. При цьому Реджеп Ердоган прагне показати свою незалежність від впливу Вашингтону, що він продовжує демонструвати після невдалого військового перевороту, котрий відбувся влітку 2016 року.

Вже протягом тривалого часу Анкара є проблематичним союзником Америки. Отримавши членство в НАТО в 1952 році, Туреччина тривалий час була надійним партнером США. Однак нині вона знаходиться на геополітичному роздоріжжі, і, природно, виступає у ролі шахової фігури на світовій шаховій дошці.

Проте в геополітиці подібне розходження позицій союзних держав не відбувається просто за один день. Непорозуміння між США і Туреччиною назрівало протягом довгого часу.

Так вже під час війни в Перській затоці 1990-1991 років Туреччина була умовним учасником цієї війни. Її не влаштовувало те, що США підтримували курдів, як оплот протистояння режиму Саддама Хусейна. Що мало побічний вплив на Туреччину.

Цей вплив загострився під час війни в Іраку 2003 року, і тільки зростав під час короткого існування терористичного халіфату «Ісламська держава», в сусідній Сирії. Оскільки кожен із цих конфліктів лише сприяв підвищенню важливості курдів для американських оперативних дій у регіоні.

І хоча США ніколи офіційно не підтримували незалежний Курдистан (до якого б входили частини Іраку, Сирії, Ірану та, звичайно, Туреччини), але зростаючої близькості між курдами і американцями було достатньо, аби турки відчули загрозу для себе. До того ж, США не збільшують свій вплив в регіоні, тоді як Москва намагається взяти під свій опосередкований контроль ситуацію в Сирії і Лівії.

Переорієнтація Туреччини на Росію сама по собі не була б катастрофічною для американської мережі альянсів, втім, якщо взяти до уваги, що сьогодні й на Саудівську Аравію Вашингтон також не може повністю покластися, то, в такому разі, це розчищає Кремлю можливість значного зміцнення своїх позицій на Близькому Сході.

Не можна виключати, що Анкара, ставши в позицію ображеної сторони, спробує домовитися про закупку не тільки протиповітряних систем С-400, а й російських винищувачів Су-57. І не дивлячись на те, що росіяни не мають тепер в достатній кількості підготовлених фахівців та технологічних можливостей для масового виробництва будь-яких нових військових літаків, теоретично таке велике турецьке замовлення, призвело б до потужного фінансування російської оборонної промисловості.

І позитивом тут є те, що, дивлячись на розмір економіки Росії, навіть якщо б витрати на масовий випуск російського «стелз-винищувача» були б набагато меншими, Кремль всерівно б не зміг дозволити собі реалізувати ці оприлюднені амбітні плани ні технологічно, ні фінансово.

Бо в такому разі він би мав повністю зосередитися на Су-57, що означало припинення або відкладення багатьох інших програм, таких, як нові бомбардувальники, танки, ракети, підводні човни і крейсери.

Таким чином, якщо Ердоган не відмовиться від С-400, то в нього немає жодних шансів замінити американські винищувачів F-35, оскільки росіяни не здатні їх серійно випускати. А якщо Анкара дійсно хоче отримати F-35, вона має виконати всі вимоги Америки.

Але, попри все, це є тільки побічним ефектом. Головне те, що таким чином Ердоган провокує ще більші розбіжності Туреччини в середині оборонного блоку НАТО.

Можна сказати, що Путін виштовхує Туреччину з НАТО. Адже поведінка Анкари починає ставити під питання доцільності продовження її членства в альянсі. Вашингтон і його союзники ніколи не погодяться на те, щоб Росія змогла через турків отримати доступ до сучасних американських секретних технологій.

Анкара підкидає своїм партнерам по НАТО безліч поганих варіантів. Але «фліртуючи» з Росією, вона не може одночасно сидіти на двох стільцях.
Породжуючи неприємності, Туреччина лиш ще більше цим випинає існуючі невідповідності між цінностями, способом мислення і релігією, котрі існують між нею та іншими країнами НАТО.

Ніколи не можна повністю відокремити військові технології та політику. З цієї причини, якщо Туреччина прагне стати військовим партнером Москви, то чи не означає це, що Анкара хоче вийти з-під впливу Америки?

Вважаючи, що для неї краще стати рівним партнером Росії, ніж бути молодшим партнером США. І якщо це так і вона перестане бути союзником США (а це значить і вихід з НАТО), то, в такому разі, Ердоган може побоюватися конфлікту з американцям. І в цьому випадку система ППО С-400 і Су-57, як йому здається, може бути гарною ідеєю і нібито гарантувати безпеку.

Оскільки нічим іншим неможливо пояснити, чому він так настирливо продовжує просуватися по шляху партнерства з основними оборонними проектами Російської Федерації, коли його держава ще залишається членом альянсу, основна мета якого – протидіяти агресії з боку Росії.

З іншого боку, вихід Туреччини з НАТО для її західних партнерів не був би корисним. Адже вона одна з небагатьох членів альянсу, яка має величезну військову потугу. І втрата її, означатиме і втрату цієї бойової сили.

Крім того, якщо Вашингтон почне процес відлучення Туреччини від програми F-35, то не можна виключати, що Анкара саме ініціює вихід з НАТО.

А це перетвориться на велику перемогу Росії, позаяк американці не зможуть зберегти свою присутність у Чорному морі, оскільки Туреччина контролює протоку Босфор. А США в цьому регіоні опиняться один на один з спільним російсько-турецьким фронтом.

і якщо йому буде здаватися, що американці грають проти його інтересів, то, в разі виникнення затяжної кризи у турецько-американських відносинах, примусити його відкрити протоку Босфор можна буде лише силою.

Можливо, що Ердоган ще підсвідомо сподівається, що Вашингтон погодиться на таку «завислу» турецьку позицію і, щоб зберегти Анкару в союзниках, закриє очі на те, що Туреччина в якості партнера вибрала Москву.

Як би там не було, Туреччина вже майже наблизилася впритул до «Рубікону неповернення». Адже неможливо запаралелити членство в НАТО і стратегічну автономію, яка автоматично робить основним союзником Анкари – Росію.

Таким чином, НАТО, відсвяткувавши своє 70-річчя, зіштовхнулося з унікальною кризою, котрої не було за всю історію його існування. Адже в разі закупки С-400 США і їхні союзники змушенні будуть поставити питання недоцільності членства Туреччини у цьому альянсі.

Ситуацію ускладнює те, що Туреччина є одним із визнаних лідерів мусульманського світу, а це здатне змістити стосунки західних держав з рядом ісламських країн.

Однак найбільш небезпечним є інше – Анкара є дуже важливим партнером для Заходу.

І якщо Туреччина, повівшись на облудливу спокусу співпраці з Путіним, вийде з НАТО, це порушить не тільки структуру регіональної безпеки, а й всю систему світової безпеки в цілому.

Віктор Каспрук: https://viktorkaspruk.wordpress.com/


Віктор Каспрук


рейтинг: 43
голосование окончено


<<Вернуться в раздел

Добавить комментарий
Ваше имя:  
Редакция категорически не согласна с мнениями журналистов, помещенными на сайте, и морально готова свалить ответственность на кого угодно.
Главный редактор Эммануил Отнюдь
 
 
Использование материалов разрешается только при условии ссылки
(для интернет-изданий - гиперссылки) на Politican.com.ua

© Politikan.com.ua 2008-2019 Разработка: