О Проекте   Игры   Сам себе Политикантроп   Пикейные жилеты   Книги наших авторов     Регистрация | Вход


Феномен Зеленського: варіант «Янукович-лайт»?

 09-04-2019 20:53 

Дивні речі кояться в Україні! І чим ближче «день Х», коли відбудеться перший тур голосування за главу держави, тим дивнішим стає багато що. Гадаю, читачі вже здогадалися, про що мова, чи не так? Ні, у самій появі шоумена Володимира Зеленського серед кандидатів у президенти нічого дивного немає. Зрештою, така поява була цілком очікуваною: не думаю, що всі соціологи уже пару років за власною ініціативою вписували це прізвище серед можливих претендентів на «головне крісло» країни – хтось їм замовляв це. Тобто «проект Зеленський» хтось ретельно розкручував, і хтось цей вельми грошовитий. І не випадково ще у 2015 році на одному з провідних телеканалів з’явився перший сезон серіалу «Слуга народу», у 2017-му – другий, і наступного місяця має з’явитися третій, а такі зйомки й ефірний час коштують чимало. Й от тепер, переконавшись, що Святослав Вакарчук все ж має на в’язах голову, а не її сурогат, і не збирається грати у брудні політичні (точніше, політиканські) ігрища, Зеленського випустили на авансцену…

Так, автор цієї статті не раз критикував у «Дні» програмні промови та статті Святослава Вакарчука. Проте там – попри некритичне засвоєння модних на Заході ідей і недостатнє знання світової історії було щось своє. Ба більше: він не лише поет і композитор, а й науковець, кандидат фізичних наук, має досвід політичної діяльності (рік пробув депутатом Верховної Ради, після чого склав повноваження на знак протесту проти стилю її роботи). Вакарчук – це вищий пілотаж рок-музики. Натомість Зеленський – представник зовсім іншого цеху. Ба більше – принципово іншої культури. З цього приводу професор Національного університету «Києво-Могилянська академія» Лариса Масенко пише: «Дослідники російської сміхової культури з подивом відзначають, що з-поміж анекдотів, які відображають стереотипи у сприйнятті росіянами представників інших етносів, найбільш злостивими є анекдоти про українців. Карикатурний образ українців присутній і в деяких сценках студії «Квартал 95». Щоб пересвідчитися в цьому, достатньо переглянути на You Tube такі сюжети, як: «Заседание Львовского облсовета», «Казаки в Крыму», «Русско-гуцульские новости», «Турецкий плен» та деякі інші. Злостивість, з якою в цих телевізійних картинках висміюються українці західних областей, є нічим іншим, як втіленням хвороби галичанофобії – кадебістського вірусу совєтської доби. Об’єктом глуму тут є все: українська мова, історична пам’ять повстанської боротьби, Бандера, гасло «Слава Україні!», відправлене в сортир. Треба сказати, що загалом сортир і все, що пов’язане з нижньою частиною людського тіла, – це найулюбленіші теми «Кварталу 95». В цьому зв’язку можна згадати настанову декого з московських гумористів: «Не напружуймось. Пролетаріат любить туалетний гумор». Співчуваю професорці Масенко: я не зміг змусити себе вивчати творчість Зеленського і Ко, але повністю довіряю висновкам цієї знаної дослідниці. Не погоджусь тільки з одним: злостивість щодо «хохлів» у російській сміховій культурі не випадкова – раніше там така сама злостивість фігурувала там щодо естонців і чукчів, аж поки українці не зруйнували плани Москви щодо «братнього поглинання», причому аж двічі. «Повільні» естонці були предметом насмішок за свою швидкість і послідовність євроінтеграції, а щодо чукчів тут діє ще задавнений комплекс – цей маленький народ героїчно відбивав намагання Російської імперії анексувати свої землі з XVII по ХІХ століття. Ясна річ, чукчі «тупі», бо не хотіли щастя жити під росіянами…

Але повернімося безпосередньо до Володимира Зеленського. У недавньому телеінтерв’ю Дмитру Гордону він та відповів на запитання, чи потрібно Україні вступати до ЄС і НАТО: «Мое мнение: я никогда не хожу в гости, если меня не зовут. Не хочу чувствовать себя ущербным, человеком второго сорта. Конечно, круто туда вступить... У меня вопрос по НАТО. Что это? Войска, которые будут защищать нас от агрессоров? Если будут – хорошо, иди договорись тихо. Кому нужны плакаты? Я не понимаю: вы дипломаты или хер знает хто? Надо будет – я договорюсь с НАТО. Хотя там такие условия… У нас война на территории – это уже мешает нам вступить в Альянс… В любой союз на условиях, при которых мы не теряем независимость нашего государства, – прекрасно! Но пусть нам скажут, где нас ждут. Может, ЕС к нам стучится: "Ребята, пожалуйста. Чего вы отказываетесь?" Нет. Не слышно».

Оцінили стиль мислення та рівень знань претендента на роль глави держави і Верховного головнокомандувача? Найперше, нагадаю, що формула: «У будь-який союз, де ми не втрачаємо незалежність», належить Леоніду Кучмі, він її прорік, підписавши з Путіним і Ко угоду про вступ до Євразійського економічного простору (насправді там незалежність утрачалася, проте Кучма цього оцінити не зумів – чи його притисли до стінки…). То що, Кучма втілився у Зеленському? По-друге, пам’ятаю, як я дивився по телевізору репортаж про перший візит Білла Клінтона до Польщі, коли тодішній глава третьої Речі Посполитої Лех Валенса радісно заявив американському лідеру: «Знаєте, а ми подаємо заяву до НАТО!». Клінтона просто-таки скривило: адже у Північноатлантичному Альянсі тоді панував настрій на користь відмови від розширення цього блоку. І що ж? Польща подала заявку (хоча її ніхто не чекав і не запрошував), і наприкінці своєї другої каденції той самий Білл Клінтон підписав у числі інших керівників держав Альянсу документи про прийом Польщі до НАТО. Двері ЄС теж треба «штурмувати». По-третє, формула «іди домовся тихо» - не з міжнародної політики, а з кримінального пострадянського бізнесу. Ну, а «треба буде – я домовлюсь із НАТО» - це вже «комплекс Наполеона» в яскравому клінічному вигляді…

Такий же рівень Зеленський демонструє і в інших своїх поки що нечисленних публічних виступах, де не виходить зачитати заздалегідь завчений текст і засвідчити свої акторські здібності, щоправда, у неширокому діапазоні. От, скажімо, на зустрічі з послами європейських держав, які захотіли зустрітися з лідером виборчих перегонів, він, за повідомленнями мас-медіа, неабияк їх спантеличив своїм «високим» рівнем розуміння сутності проблем України та методів їхнього вирішення. А знаний колабораціоніст екс-нардеп Олег Царьов, який переховується від українських правоохоронців у Москві, до цього додав: «У меня был товарищ на этой встрече, рассказывал, как она проходила. Послы были в шоке, когда Зеленский сказал, что будет первая встреча у него с Путиным. Несколько раз переспрашивали его. Высказывали свое неудовольствие, демонстрировали свое неудовольствие. Но Зеленский сейчас хочет получить голоса юго-востока, поэтому будет занимать такую позицію». Царьову нема сенсу брехати, він мусив би аплодувати Зеленському за такі наміри, проте навіть він крутить носом від таких «одкровень».

І тут ми підходимо до головного. Як на мене, знаний волонтер і блогер Геннадій Друзенко, загалом слушно охарактеризувавши певні об’єктивні вади чинної влади, що сприяли піднесенню рейтингу Зеленського, неправий у своїх висновках, пишучи: «Зеленський – це рулетка для української державності. І як завжди в рулетці можна зірвати джек-пот, але набагато більше шансів - втратити все. І якщо в таку рулетку готові зіграти більше громадян, аніж в "передбачувані", "послідовні" та "помірковані" реформи чинної влади, значить у багатьох українців є відчуття, що гірше все одно не буде. У надто багатьох… Зверніть увагу, що виборець Зеленського – це молодь, тобто люди, яким жити в цій країні. Володимир - абсолютний лідер симпатій серед тих, кому сьогодні 18-40 років (70% усіх виборців Зеленського). І саме вони готові ризикнути УСІМ, НАВІТЬ САМОЮ УКРАЇНОЮ, заради справді радикальних реформ!»

Пане Геннадію, що за «радикальні реформи» може зробити особа, яка має офшорний бізнес, пов’язана (принаймні, була пов’язана до останнього часу) з Росією та обслуговує як блазень не лише олігархів, а і їхніх лакуз? Ні, як на мене, головна причина тут в іншому – у тому, що кандидата в президенти Володимира Зелінського сприймають через призму його ролі в серіалі «Слуга народу». Ось що пише з цього приводу Лариса Масенко:

«Заслуговує на увагу передовсім суцільна російськомовність цього телевізійного продукту. Як писали у відгуках користувачі соцмереж, у більшості серій не прозвучало жодного українського слова, персонажі розмовляють виключно російською. В деяких серіях українською говорять лише прибиральниці, продавчині і якісь неприємні другорядні персонажі. В такий спосіб серіал демонструє глядачеві соціальну неповноцінність української мови, її носіями є лише поодинокі представники нижчих верств населення. Щоправда іноді їм дозволено співати українською, як наприклад у сцені віншування Голобородька, коли вони ведуть танок навколо нього, співаючи «Син Божий народився».

Натомість середній клас і бізнес, а також головний герой Василь Голобородько, який несподівано став президентом, спілкуються лише російською.

Російськомовним Голобородько був і в своїй професійній діяльності учителя історії ще до обрання президентом. У перших серіях дія відбувається в школі, де він розповідає учням про першого президента України Михайла Грушевського. І вчитель, і всі старшокласники, за винятком одного українськомовного учня, спілкуються російською. Суть меседжу, який ця сцена адресує глядачеві, – викладати історію України її мовою зовсім не обов’язково, це з успіхом можна робити й мовою сусідньої держави. Присутність в класі єдиного учня, який говорить українською, увиразнює маргінальне становище цієї міноритарної мови.

Прив’язаність до російської мови головний герой зберігає і на посаді президента. Перший свій виступ після обрання він починає державною мовою, але одразу переходить на російську, пояснивши, що «хоче лишатися собою». Ця картинка призначена навіяти російськомовним глядачам переконання у непотрібності переходу на українську, ба більше – це загрожує їм втратою ідентичності».

Ось за якого ґатунку «реформи» готові голосувати виборці Зеленського. За, так би мовити, «Януковича-лайт», з таким же «сортирним» рівнем культури (пам’ятаєте крадійство шапок у громадських вбиральнях?), лише дещо більш цивілізованого – ясна річ, у рамках російсько-радянської цивілізації.

Хоча, звісно, серед молоді вистачає тих, хто готовий підтримати Зеленського чи то «по приколу» (як-от у Києві свого часу – Черновецького), чи то на знак протесту проти всіх і вся, чи то справді – щоб зіграти в «політичну рулетку». В античні часи таких громадян звали «ідіотами»; цим поняттям позначали персонажів, органічно чи в силу недостатньої освіти або зрілості нездатних на свідоме політичне життя, на управління державою (не має значення, в ролі рядового виборця чи урядовця). Одне слово, ідіот – це номінальний громадянин, неспроможний бути справжнім громадянином. Такого люду вистачало у давнину, вистачає і в нинішній Україні. Без них не прийшли би свого часу до влади і Кучма, і Янукович. Сумно, що вони досі залишаються вагомим чинником вітчизняної політики…

12.02.2019


Сергій Грабовський


рейтинг: 37
голосование окончено


<<Вернуться в раздел

Добавить комментарий
Ваше имя:  
Редакция категорически не согласна с мнениями журналистов, помещенными на сайте, и морально готова свалить ответственность на кого угодно.
Главный редактор Эммануил Отнюдь
 
 
Использование материалов разрешается только при условии ссылки
(для интернет-изданий - гиперссылки) на Politican.com.ua

© Politikan.com.ua 2008-2019 Разработка: