О Проекте   Игры   Сам себе Политикантроп   Пикейные жилеты   Книги наших авторов     Регистрация | Вход


Кінець по/середньої освіти?

 03-10-2017 19:05 

Будьмо відверті, навіть старанний випускник вишу, влаштувавшись на роботу, переважно розпочинає "навчання з нуля" – настільки пострадянська освітня модель України відставала від реалій життя


Питання освіти – від системи навчальних закладів до філософського концепту «пізнання» – вже багато років перебуває серед моїх особливих інтересів. Звісно, цей інтерес далекий від експертного рівня. Питання освіти почало цікавити ще на початку мого підприємництва: природно, я шукав для бізнесу найкращих працівників. Ще тоді, на самому початку 2000-х, я на практиці виявив парадокс, який з роками вже став настільки звичним, що перестав дивувати: диплом із відзнакою (навіть іменитого вишу) аж ніяк не гарантував високого професійного рівня потенційного працівника; нерідко ж працівники без формальної освіти за фахом дивували глибиною свого професіоналізму.

Ще більше поглибився мій інтерес до освітньої сфери з дорослішанням моїх синів. Звичайно, я хочу, щоб мої діти здобули гарну освіту, любили обрану професію й реалізували себе в праці. Для мене важливо, щоб вони мали можливість здобути основну освіту в Україні – і освіту якісну. Впевнений, кожен батько добре розуміє, про що я кажу.

Будьмо відверті, навіть старанний випускник вишу, одержавши диплом і влаштувавшись на роботу, переважно розпочинає «навчання з нуля» – настільки пострадянська освітня модель України відставала від реалій життя. Це відставання було подвійним. По-перше, суспільство, попри всі труднощі, все ж рухалось уперед – тоді як система освіти не змінювалась. Один мій знайомий, який займається видавничою справою, якось сказав мені: «Процес виготовлення поліграфічної продукції, який вивчається в університетах, і реальний сучасний процес друку – це процеси з різних цивілізаційних періодів».

Це точне визначення, адже другою причиною відставання української освітньої спроможності було те, що освітня система в Україні залишалась впродовж 26 років незалежності все ж системою освіти радянського/планового зразка – лише з незначним «тюнінгом». Така оцінка – аж ніяк не моя особиста думка, «сповзання в минуле» української системи освіти підтверджується Академічним рейтингом університетів світу (World University Rankings). До цього рейтингу впродовж останніх років входили всього два українські виші з Києва: КПІ та університет ім. Тараса Шевченка. Динаміка невтішна. Проте коли я говорю про відставання системи, не йдеться про критику конкретних вишів чи професури – вони «заручники» системи.

Погодьтесь, нечасто держава порівняно своєчасно робить те, чого від неї очікуєш

Зрозуміло, це не вселяло оптимізм. Як людина, пов’язана з виробництвом, я добре розумію: щоб стати лідером потрібно вивчати навіть не найсучасніші технології, а процес створення ще не сформованих до кінця технологій. Для мене, як практика, це аксіома. Саме тому в своєму блозі Головне завдання на 2017 рік акцентував на тому, що саме реформа освіти є державним пріоритетом №1.

Погодьтесь, нечасто держава порівняно своєчасно робить те, чого від неї очікуєш. Підписання президентом наприкінці вересня 2017 року закону України «Про освіту» – саме з таких випадків.

Як на мене, є три важливих аспекти цього закону.

По-перше, мова йде про світоглядну зміну системи: не навчання заради навчання (пам’ятаєте: «Вчитись, вчитись, вчитись…»?), а людиноцентризм як закріплений в законі принцип. Регламентація й стандартизація освітніх послуг, і саме “послуг”, а, отже, допомога, сприяння держави в пізнанні, яке здійснюється людиною в процесі її духовного розвитку. Радянська модель передбачала кардинально інший концепт: «Світ стоїть на трьох китах, і ви мусите це вивчити!».

По-друге, в стандартах освіти домінує завдання «формування/розвиток в учня системного й критичного мислення». Тут вже, нарешті, маємо визнання потреби орієнтації освітнього процесу в тому числі на критичне мислення: учень має не втовкмачити собі в голову картинку «світу, що стоїть на китах», а привчитись до формування власної думки на основі здорової недовіри до будь-якої інформації – «можливо, світ і справді стоїть на китах – але спершу доведіть це!». На моє переконання тут ідеться ні про що інше, як про формування навиків прийняття рішень, а значить про активну позицію в житті, роль лідера. Радянська система освіти не могла дозволити собі виховання мільйонів лідерів, адже такі лідери майже автоматично ставали б ворогами системи.

Третій аспект, який я хотів би відзначити: в освіті стає більше свободи, що робить процес навчання цікавішим, а науковий розвиток – стрімкішим. Так, академік Ігор Курчатов зміг винайти ядерну зброю для СРСР, будучи, фактично, позбавленим волі. Однак, кожен батько знає, що навчання з примусу в найкращому випадку дає посередній результат. Новий закон про освіту містить цілу низку прогресивних новацій: від розширення автономії університетів до визнання неформальної освіти, запровадження екстернату тощо.

Все це для мене є чіткими ознаками того, що пострадянську систему освіти подолано. Це головне. Тепер ми маємо надолужувати згаяне в супермінливому світі, в умовах гібридної війни з Росією, перебудовуючи економіку й долаючи корупцію. Але певен, активному й відповідальному громадянському суспільству в Україні це під силу.


Андрій Мацола Українець, засновник та СЕО компанії «Перша приватна броварня»,  m.nv.ua/ukr/opinion/matsola/kinets-po-serednoji-osviti-1953142.html


рейтинг: 23
голосование окончено


<<Вернуться в раздел

Добавить комментарий
Ваше имя:  
Редакция категорически не согласна с мнениями журналистов, помещенными на сайте, и морально готова свалить ответственность на кого угодно.
Главный редактор Эммануил Отнюдь
 
 
Использование материалов разрешается только при условии ссылки
(для интернет-изданий - гиперссылки) на Politican.com.ua

© Politikan.com.ua 2008-2017 Разработка: