О Проекте   Игры   Сам себе Политикантроп   Пикейные жилеты   Книги наших авторов     Регистрация | Вход


Лицар на вулиці Троянд

 19-12-2011 17:02 

Тетяна Добко. З Тобою і без Тебе: лірика / передмова Сергія Ткаченка; післяслово Степана Сапеляка; художник Василь Дохотару. - Київ: Темпора, 2011. – 180 с.

Чи варто говорити про любов? Чи можливо сказати про це вголос? І чи почують?
Нова книга сучасної української поетеси Тетяни Добко* «З Тобою і без Тебе» (Київ: «Темпора», 2011) не лише дає відповіді на ці запитання, а й ставить інші, які ліричним струмком піднесених емоцій розкрилюють міріади життєвих вражень, переживань і надій.
Насичена гамма почуттів підвладна ліриці Тетяни Добко – любов і гнів, радість і печаль, відчай і надія. У цьому її супроводжує «ніжний Лицар», його пошуки або про нього спогади:

Мій ніжний Лицар без щита й забрала.
Легкоусміхнено блищать уста.
Легендою для нас ця зустріч стала,
Беззбройною і я тоді була.

Беззахисно, як ластівка, летіла -
Висока пісня завжди до небес…
Як важко впасти не зламавши крила,
Як легко позбуватись штучних меж.


Водночас, поетичному стилю Тетяни Добко не притаманні надумані неоднозначності сенсу, які збивають у підсвідомість думки і почуття, не даючи зосередитися на головному – емоційному сприйнятті поезії. Поетична сила авторки у тому, що вона створює тексти, які впливають на читача за допомогою ненав’язливих поетичних образів.
Гра світла в однойменному вірші – це порухи душі перелиті у вишукану форму поетичних строф:

У Місячному світлі Панна
Літепла, стишена, ніжна,
Посмішка легкостанна
Тане у променях грішних…
Видіння – Марево - Квітка,
Вільна дорога без вороття
Стелиться сонячним світлом
І зникає у вирі життя.


Певним чином ця поезія перегукується з ліричними циклами українського поета початку ХХ століття Василя Чумака, особливо якщо згадати його поезію «Обніжок»:

Вранці – роси. Марити. Мовчати.
Колос. Шум. Волошки. Знов волошки.
Материнка. Конюшина. Смутку трошки.
Вранці – роси. Марити. Мовчати.


Може хтось скаже, що сьогодні в Україні зовсім не ті часи, аби зробити поезію активною частиною свого життя, але прочитання ліричних текстів, безперечно, може звільнити людину від стресів повсякденності, котрі часом зашкалюють. Упродовж життя особистість знаходиться у пошуку себе істинного і справжнього, але далеко не всім вдається завершити його позитивно. Пошукам свого істинного «я» здатні сприяти вірші, які створюють ауру святковості там, де здавалося її давно вже немає.

…На відстані печалі
Дві постаті мовчали…


Безумовно, рядки навіють легкий смуток спогадів про те, що не збулося і вже ніколи не збудеться. Адже прірва часу цієї відстані необов’язково вимірюється за звичними для нас усіх параметрами. «Відстані печалі» – це відстані втраченого зв’язку людських душ, котрі назавжди розминулися у космосі сучасної людської цивілізації.
Поезія Тетяни Добко створює ефект вражаючого зіставлення прозаїчного і метафор, показуючи читачеві дивний світ, наповнений персонажами добра, світла і любові. Тому й стверджує вона, що «невидимі бар’єри чуєш серцем», бо:

Планета на ймення Ми
шукає свою траєкторію…


Траєкторія поезії пані Тетяни – це її внутрішні пориви, що постають простими рядками і реконструкціями навколишнього, по-своєму інтерпретуючи його і створюючи мелодії гармонії і спокою. Вулиця Троянд, римами якої йде Тетяна Добко – плавно перетікає у Всесвіт незбагненності порухів жіночої душі. Вважають, що жіноча лірика загалом глибша, але менш індивідуалізована. Це більше поезія роду, ніж лірика особистості.

Значущість поезії авторки збірки «З Тобою і без Тебе», ще й у тому, що вона говорить не лише за себе, а є виразником внутрішніх прагнень багатьох жінок. Вона є голосом однієї з підводних течій спраглої душі («літо говорить зі мною голосом троянд»), одухотвореної стихії жіночого, особистісного сприйняття незбагненності законів сучасного агресивного світу. Глибину філософського сприйняття цього світу Тетяна Добко переливає у влучні поетичні рядки:

Мережить дощ
твої сліди,
щоб місце ще
знайшлося для моїх.


Здається, що досить часто авторка відштовхується від якого-небудь реального факту, чогось, що нею дійсно пережито і переосмислено, не боячись при цьому, вводити до поезії повсякденність, побутові риси безпосереднього життя, що надає віршам певної інтимності.

Зовсім поруч ростуть два дерева
Та зустрітися їм не дано…


Добре продумана (чи вистраждана) лірична поезія Тетяни Добко, зосереджується на зміні перспективи жінки на красу, любов і щастя. Жіноче щастя, яке не кожному і дано, зважаючи на реалії життя, у якому сучасна жінка, навіть успішна, не завжди відчуває себе захищеною і коханою. Вона перебуває у пошуку розуміння не лише оточуючих, а й самої себе, бо іноді фата-моргана яскравих надій здатна закінчуватись скалками розбитих ілюзій:

Все так було. І не було нічого,
Та ніч стояла, як чужа свіча.
Та ніч шукала іншої дороги.
Палала ніч… Я ніч ту не знайшла.


Силу, повноту і цілісність відчуття життя можна знайти, занурившись у розмаїття ліричної стихії. Ліризм – це чудова здатність поета вкотре, у неповторності даної миті, побачити світ нібито вперше, вдихнути його свіжість, первинну красу і приголомшливу новизну. Поетеса знайомить нас з творами мистецтва і їхніми творцями: художниками, скульпторами, музикантами (низка віршів присвячені Іванові Гамкалу, Михайлу Яремківу, бл. п. Віктору Гонтаріву, Миколі Глущенку та іншим видатним митцям).

Лірика народжується з непереборної потреби душевного саморозкриття, з жадібного прагнення поета пізнати самого себе у цілісному світі. Але це лише половина справи. Складніше спонукати до розуміння іншого, схвилювати і здивувати його, потрясти його душу. Така чудова властивість поезії: вона служить каталізатором почуттів і думок.

Тетяна Добко дуже близька до того, що нині літературознавці називають інтелектуальною поезією. Це – філософська лірика з її незнищенною жагою ідеалу, спробами розібратися не лише у космосі навколишнього українського буття, а й і у мікрокосмосі свого «я». Під пером поетеси навколишній світ ніби стає кращим і добрішим, лірично налаштовуючи на пошук його сенсу:

Життя котиться білим віршем,
без ком, без пауз,
без вимушених зупинок,
Ідеш навмання…

Є ще можливість бути почутим.
Не затуляйте Сонце!


Авторка прагне істини, за яку в лабіринтах буття, ми часто годні приймати сурогати красивих банальностей. Улюблені теми пошуку ліричного героя, котрі взагалі притаманні жіночій ліриці, в її поезії часто змінюються темами осмислення мистецтва:

Краплями падають ноти,
Струна тече по щоці.
Мелодія скрипки тоне
У нетрях моєї душі.


Жіночу душу дуже важко приборкати, а ще важче зрозуміти з усіма її суперечностями. Немає сумніву, що поезія Тетяни Добко відзначена поєднанням інтелектуальної глибини та психологічної рухливості, ритмічної вишуканості і стилістичної майстерності. До цього ще можна додати і вміння поетеси афористично мислити, вкладати думки в короткі, виразні формули образів. Як, наприклад, у вірші «Натюрморт з мушлею»:

Послухай, як море шумить
У цій невеликій мушлі, -
Увічнена пристрасті мить
І хвиля глибокого суму.
Пелюстки рожевого сонця
Падають краплями в душу.
Увічнена радості мить
Поруч з тобою, Друже…


Пелюстки троянд з часом осипаються, залишаючи в душі хвилини радості і смутку, спогади про їхнє яскраве цвітіння. Поезія Тетяни Добко розгортає нові обрії світосприйняття, насичуючи його своїм непересічним оптимізмом і відчуттями хвилюючих образів. Як зазначив у післяслові книги відомий український поет Степан Сапеляк,: «Її любовна лірика – оберіг вершини болю й почуттів у коханні. Оберіг ідеалу Краси від глуму нинішнього. Це врешті колискова й молитва…».

Збірку поезій Тетяни Добко варто прочитати повністю (слушно відзначити цікаву передмову Сергія Ткаченка, естетичне оформлення кишенькового формату), аби усвідомити, що книга відкриває перед читачем дорогу, яка «стелиться сонячним світлом», яке кожен, на думку автора, може знайти у своїй душі.


* Тетяна Добко живе і працює в Києві. Автор книг лірики «Непрохане кохання» (1999), «Неспалима весна» (2002), «Просто жити» (2006), «Любить и верить» (2007), «З Тобою і без Тебе» (2011), публікацій у періодиці.

Фоторепродукція з картини Михайла Яремківа "Вечірні троянди", полотно, олія, 2011.


Віктор Каспрук,  viktorkaspruk.wordpress.com/2013/05/30/%d0%bb%d0%b8%d1%86%d0%b0%d1%80-%d0%bd%d0%b0-%d0%b2%d1%83%d0%bb%d0%b8%d1%86%d1%96-%d1%82%d1%80%d0%be%d1%8f%d0%bd%d0%b4/




рейтинг: 57
голосование окончено


<<Вернуться в раздел

Добавить комментарий
Ваше имя:  
Редакция категорически не согласна с мнениями журналистов, помещенными на сайте, и морально готова свалить ответственность на кого угодно.
Главный редактор Эммануил Отнюдь
 
 
Использование материалов разрешается только при условии ссылки
(для интернет-изданий - гиперссылки) на Politican.com.ua

© Politikan.com.ua 2008-2019 Разработка: