О Проекте   Игры   Сам себе Политикантроп   Пикейные жилеты   Книги наших авторов     Регистрация | Вход


Що мають зрозуміти арабські нацисти та їхні друзі

 20-01-2009 12:32 

Нещодавно загальноарабська газета Al-Hayat, котра видається у Лондоні, повідомила, що парламент у Газі (нагадаю, його контролює ХАМАС) вирішив ввести в секторі закони шаріату. Тобто в Газі тепер мають бути в ходу такі покарання, як відрубування рук і забивання на смерть камінням. Також закон передбачає смертну кару для тих, хто співпрацює з іноземним урядом з метою нанесення шкоди національним інтересам Палестинської автономії, або також чия поведінка наносить збиток палестинській моралі.

Ну що ж на це скажеш, - загальносвітовий мусульманський халіфат, про який так захоплено мріють ісламські фундаменталісти, прикладаючи до цього всі зусилля, отримав іще один форпост на Близькому Сході. Цього разу держава талібів відродилася у секторі Газа. Свого часу багато говорилося про те, що колишній палестинський лідер Ясир Арафат, котрий вийшов з середовища терористів, не може очолювати палестинську владу. Але тепер, через роки після його смерті, можна задатися питанням – чи допустив би Арафат встановлення ісламського халіфату на палестинських територіях?

Адже нині можна говорити не про можливість становлення демократії на палестинських теренах, а про відкочування до Середньовіччя. З іншого боку, нинішня ситуація у секторі Газа дуже нагадує часи підйому нацистської партії в Німеччині. Схоже, що до того часу, поки палестинці бачитимуть для себе загрозу від Ізраїлю, вони будуть як і раніше тяжіти до тоталітарного керівництва. Останнє ж зробить так, щоб цю загрозу вони бачили якнайдовше. Проблемою цієї політичної «гравітації» є відчуття у палестинців небезпеки від самого існування Держави Ізраїль. Відштовхуючись від цієї небезпеки вони, опираючись на так званих своїх друзів в арабському світі, і не тільки у ньому, провокують конфронтацію з Ізраїлем, але відповідати за свої непродумані і нерозважні дії доводиться їм самим. Релігійно-політичний фанатизм щоразу приводить до численних жертв з боку мирного населення, яким ісламісти прикриваються як щитом від ізраїльської військової відповіді.

Коли по Європі прокотилися демонстрації протесту проти «звірств» Ізраїлю у секторі Газа, а сюжети з прикладами вбитих мирних жителів просто-таки домінували на світовому телебаченні, чомусь мало з тих, хто з таким завзяттям брав участь у демонстраціях протесту, не поцікавились тим, що все це було спровоковано терористами із ХАМАСу. Адже ХАМАС у цій ситуації просто таки користується безпрограшною тактикою – стріляючи ракетами «Касам» по мирним ізраїльським цивільним особам, при цьому використовуючи палестинських громадян у якості «живого щита».

Кращим прикладом військових злочинів бойовиків із ХАМАС може слугувати факт, коли їм вдалося направити свої ракети менш ніж 20 кілометрів на південь від Тель-Авіву і поранити дитину. В той же час ХАМАС спровокував напад Ізраїлю на об’єкт ООН, від якого він запускав ракети на ізраїльську територію. В цьому контексті варто пригадати, що тактика ХАМАС стрільби ракетами зі шкіл, лікарень і мечетей почалася з 2005 року, часу коли Ізраїль припинив свою присутність у секторі Газа.

В ізраїльської сторони існують відеозаписи, де чітко зафіксовано, що терористи із ХАМАСу переміщають свій реактивний гранатомет до школи, сподіваючись, що ізраїльтяни відреагують на це вбивством палестинських дітей в школі. Ця подвійна стратегія ХАМАСу полягає у тому, щоб убити чи поранити якомога більше ізраїльських цивільних осіб під час ракетного обстрілу Ізраїлю без розбору, а також спровокувати Ізраїль на вбивство палестинських цивільних осіб, щоб потім тиражуючи ці матеріали на провідних світових телеканалах, заручитися співчуттям у світі. В цьому контексті ABC, CNN та інші світові провідні телеканали виглядають або легковірними, або неприкритими співучасниками дій пропагандистської машини терористів із ХАМАСу.

Адже використання ХАМАСом цивільного населення у якості «живого щита» є нічим іншим, як військовим злочином, як і обстріл ракетами ізраїльських цивільних осіб. За кожну людину, котра була використана в якості «живого щита» терористами, несе пряму відповідальність ХАМАС. Але про це неможливо дізнатися від світових засобів масової інформації. І найкращий спосіб уникнути використання палестинців в якості «живого щита» є визнання міжнародним співтовариством того, що вина у цьому дійсно лежить на терористах з ХАМАС, котрі експлуатують страждання власного народу заради своєї політичної вигоди. Тільки консенсус міжнародного осуду ХАМАСу, можливо, нарешті приведе до того, що терористичні організації покладуть край цій збоченій практиці.

Стратегія ХАМАСу є надзвичайно цинічною. Спровокувати Ізраїль, граючи у російську рулетку з його дітьми, стріляючи ракетами в дитячі садочки, лікарні і по дитячим майданчикам. І водночас відмовляючись будувати бункери для своїх власних громадян і виявляючи велику готовність перед телекамерами демонструвати зображення вбитих палестинців. При чому значно перебільшуючи кількість вбитих цивільних осіб та видаючи за «дітей» 16 чи 17 річних бойовиків ХАМАСу, а за «цивільних жінок» - підготовлених у спецшколах жінок-терористів.

Стратегія ХАМАСу спрацьовує, тому що свобода преси дає їм невичерпні можливості. Вона спрацьовує тому, що у порядних людей по всьому світі викликає природне співчуття зображення вбитих і поранених дітей. Коли їм показують ці зображення постійно через миготливі сигнали екранів телевізора, то ці люди схильні реагувати емоційно. Замість того, аби розібратися у тому, чому ці діти вмирають і хто винен, пересічні глядачі телевізора, незалежно від своєї політичної і ідеологічної орієнтації, хотіли би, щоб ці вбивства припинилися, не більше. Й вони звинувачують тих, чия зброя призвела безпосередньо до загибелі, а не тих, хто своїми свідомими агресивними діями проти цивільних ізраїльських громадян навмисне спровокував насильство, щоб отримати політичні дивіденди.

На загал, організація протестів по всьому світу виглядає, як цілеспрямована і проплачена акція, котра скоординована з одного центру. Адже протести починаються лише тоді, коли це вигідно ісламським фундаменталістам. Для прикладу: у перший день ізраїльської операції у секторі Газа було вбито близько 30 палестинців. Маже всі вони були бойовиками ХАМАСу. Почалися протести. І в той же день у мечеті в Іраку загинуло 40 ні в чому невинних мусульман. Але протестів немає. Логіка дійсно дивна. Чи це означає, що іракських мусульман не жаль і вони вбиті правильно?

У Судані радикальні ісламісти знищили, між іншим, сотні тисяч чорношкірих християн, але світ на це ніяк не реагує. Протестів практично немає. А деякі країни, між іншим, просто-таки захлинаються від реклами своїх дуже й дуже християнських цінностей... І при цьому, коли араби і мусульмани вбивають велику кількість інших арабів та мусульман в міжплемінних війнах, діють одні стандарти. Але коли єврейська держава, в цілях самооборони, змушена вбити порівняно невелику кількість мусульман і арабів, тут же задіюється цілком інший стандарт.

Якщо уважно почитати арабську пресу, то складається враження, що більшої мрії в арабського соціуму, як знищити Ізраїль просто не існує. Ось що, наприклад, пише сирійська газета Al-Ba`ath: «Звірствами в секторі Газа не вдалося нав’язати свої умови мужньому палестинському опору. Смерть і руйнування спрямовані на ліквідацію палестинського народу. Сирія і надалі буде підтримувати палестинський арабський народ і піддержувати його у боротьбі за звільнення їхніх окупованих територій, відновлення їх законних прав на створення своєї незалежної держави зі столицею в Єрусалимі і повернення біженців». При цьому повністю ігнорується той факт, що власне арабська Палестина – західний берег Йордану – не бере участі у конфлікті, а законний президент Палестини Аббас був силою вигнаний ХАМАСом із Гази...

Реальна причина конфлікту в Газі – проблема біженців. І це яскравий приклад того, як працює індустрія брехні. Адже в світі 38 мільйонів чоловік пройшли через процес обміну територіями і населенням, причому багато з них якраз у ті часи, коли агресивні арабські режими напали на тільки що створену єврейську державу, аби знищити її. В результаті провалу цієї агресії палестинці перетворилися на біженців. І ось тепер багато хто в світі прагне увічнити проблему біженців – замість того, щоб вирішувати її тим чи іншим шляхом. Адже існування впродовж шести десятиліть таборів біженців – це просто абсурд. За бажання арабські країни з міжнародною допомогою давно вже могли вирішити це питання. Але вони цього не роблять і не збираються робити. Оскільки «біженці» - це їхній козир у «священній» боротьбі за знищення Ізраїлю.

І що цікаво: арабський Єгипет блокує кордон із Газою із великим заповзяттям, не дозволяючи надходження харчів чи ліків, - тільки контрабандна зброя чомусь підземними тунелями надходить звідти для потреб ХАМАСу...

Власне, більше, аніж за 60 років подібного непримиренного протистояння мало б бути вже зрозуміло, що знищити Ізраїль не вдасться ніколи. І якби палестинці дійшли до усвідомлення того, що Ізраїль існуватиме на цьому місці на своїх історичних землях за будь-яких (навіть і за найбільш несприятливих умов), то вони б врешті-решт мали б прийти до усвідомлення того, що економічний зиск і прибутки від мирного співіснування поруч зі своїми ізраїльськими сусідами, набагато переважає втрати від конфронтаційного нагнітання ситуації у найближчі 50 чи 100 років. Ізраїль перемогти неможливо – з ним можна лише домовитися про мирне співіснування. Чим швидше помірковані арабські сили, всупереч арабським нацистам, публічно це визнають, тим краще буде для всіх. А передусім – для справді багатостраждальної більшості палестинського народу...


Віктор Каспрук, політолог


рейтинг: 141
голосование окончено


<<Вернуться в раздел

Добавить комментарий
Ваше имя:  
Редакция категорически не согласна с мнениями журналистов, помещенными на сайте, и морально готова свалить ответственность на кого угодно.
Главный редактор Эммануил Отнюдь
 
 
Использование материалов разрешается только при условии ссылки
(для интернет-изданий - гиперссылки) на Politican.com.ua

© Politikan.com.ua 2008-2018 Разработка: