О Проекте   Игры   Сам себе Политикантроп   Пикейные жилеты   Книги наших авторов     Регистрация | Вход


Кілька слів у публічній дискусії про те, чого немає

 19-01-2009 11:16 

Про український середній клас сьогодні не веде мову тільки лінивий. І збурив цей процес (віддамо йому належне) Юрій Романенко своїм "Маніфестом середнього класу" . І хоча як зміст цього тексту, так і постать самого автора (чи публікатора) "Маніфесту..." викликають серйозні запитання, немає сумнівів у тому, що проблеми з середнім класом у нас існують – і вони значно складніші, ніж про них зазвичай говорять, чи то розшаркуючись перед цим класом як "основою демократії", чи проклинаючи це "міщанське болото", яке, мовляв, заважає революційній боротьбі пролетаріату проти олігархічної буржуазії.

Але ж – мухи окремо, котлети – окремо (і хай любителі пролетарських мух ласують своїми делікатесами у відведених для них місцях...).

Тож винесемо все, що не стосується самої сув‘язі проблем, дужки і будемо вести мову про сакраментальний середній клас, від імені якого безапеляційно виступив Юрій Романенко у підписаному ним "Маніфесті..." і який у своїй масі зігнорував запропоновану цьому класові масову акцію. Одні вважають – тому, що "не дозрів", надто пасивний і лінивий. Інші – що мудрий, що не піддався на провокацію. Та давайте поглянемо на проблему по-іншому: а хто він, отой середній клас, в чому полягають його інтереси і яка його соціально-політична роль у нашій країні (не державі, а саме країні)?

Повна відповідь на ці запитання дорівнювала б докторській дисертації, а тому – кілька тез до дискусії.

Ще не довелося зустріти бодай двох науковців, які б розуміли середній клас однаково (Із найбільш цікавих, як на мене, оглядів питання в українському сегменті Інтернету можна вказати два: "Третій стан України. Активні громадяни" та "Середній клас в Україні: майбутнє народжується сьогодні" – а ще ж можна вказати цікаву скептичну анонімну репліку на "Народній правді" "Український середній клас: гасло, примара, реальність" . Одне слово, всі охочі можуть пересвідчитися, наскільки непроста проблема визначення середнього класу, та ще й за наших умов.

Хтось головними його рисами вважає визначений (для кожної країни свій) рівень доходів, володіння нерухомістю, наявність власної справи та високу фахову кваліфікацію, хтось – помірний політичний консерватизм і задоволеність власним статусом, зацікавленість у підтримці соціальної стабільності, хтось – самоідентифікацію, яка тільки й робить людину із середнім рівнем достатку активним соціально-політичним гравцем. А ще дехто вважає середній клас за теперішніх обставин соціологічним міфом, що його використовують різні політичні сили для одурювання виборців.

Спробуємо розібратися. Освіта? Так, безумовно. Але непогану вищу освіту мають і представники вищого класу, і деякі люмпени. Очевидно, має йтися про освіту, яка безпосередньо впливає на статус і фінансовий стан людини, яка виступає одним із головних чинників її добробуту.

Рівень доходів? Так, звичайно, - залежно від рівня ВВП країни та доходів на одну людину в ній. І цей рівень доходів має бути не просто середнім по країні, а таким, що забезпечує належний рівень життя, добробуту, ба більше – дає можливість купувати за власним бажанням книги, передплачувати газети й журнали, ходити в театр тощо. Принагідно: наявність масового платоспроможного передплатника змушує пресу (хай вона і належить якимсь магнатам) зважати передусім на інтереси громадян.

Володіння нерухомістю? Не просто володіння, а можливість її придбати, але не стільки для виробничих потреб, скільки для нормального життя. Бо ж у спадок нерухомість може одержати й представник нижчих прошарків, що не переводить його автоматично у лави середнього класу.

Власна справа? Далеко не обов‘язково. Але обов‘язково – наявність такої кваліфікації, яка, власне, і є твоєю головною продуктивною силою, твоєю справою; не ти шукаєш роботу у разі потреби, а тебе шукають компанії, бо ти перебуваєш у списках добрих фахівців. В той же час власну справу може номінально мати й людина з невеликими статками чи без певної кваліфікації (кілька торгових яток – чи це підстава, щоб належати до середнього класу?).

Крім того, на мою власну думку, саме представник середнього класу має вільний час. І не в тому сенсі, як у алкоголіків чи безробітних, а в сенсі змістовному – свободи від повсякденних клопотів про хліб насущний і навіть думок про них. Нижчі класи постійно перейняті тим, як викрутитися на ті кошти, що вони їх мають; вищі класи зайняті примноженням статків, там зупинитися у гонитві за грошима не можна ані на мить (це дозволено тільки спадкоємцям великих маєтностей, що безтурботно розтринькують їх, або ж пенсіонерам). Варто забрати у середнього класу цю можливість – і він стає дибки, як-от у Німеччині початку 1930-х чи в Аргентині на початку 2000-х.

А ще: саме для середнього класу дуже багато важить свобода. Політична, економічна, правова. Без свободи дій немає ніякого середнього класу ані в сучасному європейському, ані в американському, ані в індійському розумінні цього поняття. Є просто більш-менш забезпечені люди, спроможні непогано прогодувати свої сім‘ї й купити авто та квартири в кредит.

Більше того, це – засаднича характеристика середнього класу.

Бо ж де він історично почав формуватися, цей буржуа, де виникло те саме Bürgergesellschaft чи то burgerliche Gesellschaft, - а саме такими термінами Гегель і Маркс називали громадянське суспільство? У містах, де, як відомо, саме повітря робило людей вільними. У ХІХ столітті ці самі буржуа Європи не раз бралися за рушниці, щоб відвоювати у монархів політичні свободи. І – щоб поставити на місце люмпенів, котрі прагнули все забрати і розділити порівну, незважаючи на вміння і бажання працювати. У самодержавній Росії ядром формування середнього класу були люди "вільних професій", а не купці та чиновники, які могли заробляти більше, але... Нарешті, у США масовий середній клас сформувався у повоєнні роки з тих восьми мільйонів демобілізованих чоловіків та жінок, які з різних видів урядової грошової допомоги обрали освітні гранти. До цього адвокати, лікарі, інженери, викладачі університетів, науковці – це були переважно вихідці із вищих шарів суспільства або з представників середнього торгового капіталу. Тепер до середнього класу влилася нова кров, - люди, які на свій страх і ризик зробили ставку на освіту. Вони виграли – без них не розпочалася б НТР чи, принаймні, на її перші етапи знадобилося б значно більше років. Далі вони обрали президентом свого однолітка Джона Кеннеді, а потім їхні діти з якогось дива влаштували бучу 1968 року, яка змінила і світ, і Америку...

Але досить. Фундаментальна відмінність нашого середнього класу від європейського, американського чи індійського – це не рівень статків, а рівень потреби у свободі. Втіхою для когось може послужити те, що російський середній клас взагалі перейнятий тільки статками і навіть демонстративно хизується – "ніякої політики". Але це вже хуторянство – радіти, що у твого сусіда здохла корова; хоча б тому, що він може спробувати вкрасти її у тебе.

На цьому про середній клас – поки що все. Однозначним тут є те, що середній клас – це не просто публіка з гаманцем середньої товщини.

Варто було б запросити до дискусії Михайла Міщенка, Володимира Золотарьова, Віктора Каспрука, Олега Білого, Валентину Латік, Олександра Чунаєва, Вадима Скуратівського (прізвища називаю, як то кажуть, навскид) та низку інших експертів, без яких вести кваліфіковану розмову про український середній клас не випадає, але...

Утім, ніяких "але". Все залежить від редакції. Щоб пара не виходила у гудок.


Дискуссия о среднем классе. Продолжение дискуссии в статье Сергея Климовского «Средний класс как социально-политический миф»


Сергій Грабовський


рейтинг: 163
голосование окончено


<<Вернуться в раздел

Добавить комментарий
Ваше имя:  
Редакция категорически не согласна с мнениями журналистов, помещенными на сайте, и морально готова свалить ответственность на кого угодно.
Главный редактор Эммануил Отнюдь
 
 
Использование материалов разрешается только при условии ссылки
(для интернет-изданий - гиперссылки) на Politican.com.ua

© Politikan.com.ua 2008-2018 Разработка: