О Проекте   Игры   Сам себе Политикантроп   Пикейные жилеты   Книги наших авторов     Регистрация | Вход


Бажання вічної влади: Путін опасається «тортур» постпрезиденства

 26-12-2017 17:54 

Одна з причин, з яких Путін так боїться піти з влади, є те, що його наступник може розвінчати культ особистості Путіна і експропріювати все «зароблене» ним під час довготермінового президенства.

Також він опасається «тортур» постпрезиденства, коли у нього виникла не тільки звичка до безмежної влади, а й патологічна залежність від дорогущих машин, яхт, численних резиденцій, яку неможливо побороти.

Путін і слухати не хоче про свою президентську пенсію, оскільки це б означало для нього не тільки політичну смерть.

Та продовження у часі його правління здатне привести до смерті Російської Федерації. Адже коли в найбільшій за територією і найбагатшій на природні ресурси країні світу, від злиднів п’ють настойку бояришника, зрізують дроти на металобрухт, назначають жебрацькі пенсії, а повальна корупція і беззаконня в судах підривають будь-яку довіру до влади, то така держава просто приречена.


При цьому позиції Путіна стають все більше і більше слабкими. Тому він так активно шукає конфліктів і зовнішніх ворогів, як один зі способів утриматися при владі.

Але він хоче увійти в світову історію не тільки рядками у довідковій літературі про роки свого правління. А оскільки нічим хорошим прославитися від природи йому не дано, то Путін вибрав для себе шлях Герострата. Але чи можна дозволити йому спалити Храм світової демократії?

Та найгіршим є те, що Путін хоче зруйнувати світ, такий, яким ми його знаємо. Це дії агресивної і небезпечної людини, котра розпочала війну в Європі для того, щоб за будь-яку ціну утриматися при владі.

Без воєн, ненависті, брехні і підлості такі «лідери» впадають у відчай та чахнуть. Узурпатор давно зрозумів – щоб залишатися при владі довічно, треба обов’язково без кінця з кимось воювати, конфліктувати з Заходом, дружити і допомагати країнам-ізгоям, через підконтрольні ЗМІ весь час нагнітати істерику на адресу України.

Дуже схоже на те, що однією з настільних книг Путіна, як і Сталіна, є книга Ніколо Макіавеллі «Державець».

Цей твір, написаний на початку ХVІ століття, про те, як «володареві» у будь-які способи утриматися при владі, є чудовим посібником для всіх диктаторів і тиранів.

Корпорація КГБ і Путіна, який представляє її на посту президента Росії, завела Російську Федерацію до глухого кута, і вихід з нього може бути лише один – переміщення «лідера» на лаву Міжнародного суду в Гаазі.

Але олігархія завжди опиралася на натовп. За сучасних російських реалій – це отуплені обивателі, котрі буквально живуть біля екранів телевізорів.

Російська чернь вимагає хліба і видовищ. Коли хліба стає менше, правитель додає видовищ. Коли й цього замало, він намагається влаштувати «невелику звитяжну війну».

У 1904 році міністр внутрішніх справ і шеф Корпусу жандармів Плеве переконав царя, що для запобігання революції слід влаштувати невелику звитяжну війну з Японією. Цар послав навколо півсвіту ескадру, а через Сибір – військо. Результат відомий: ганебна поразка і революція 1905-1907 років.

Вже у наш час російський міністр оборони Павло Грачов переконав колишнього президента Росії Бориса Єльцина, що візьме Грозний силами одного десантного полку за декілька годин. Результат теж відомий. Але головний урок історії у тому, що російська влада не вчить уроків історії.

Путін шукає конфліктів тому, що його (і сил, які його поставили), не влаштовує статус Росії в сучасному світі, а головне ще більше не влаштовує сумна перспектива Російської Федерації.

Можна припустити, що аналітики Кремля не змогли розробити сценарій прийнятного природного зростання, тому була зроблена ставка на радикальні дії, які можуть уповільнити збільшення відриву Росії від цивілізованого світу, хоча б за рахунок уповільнення розвитку його економіки.

Іншими словами, замість того, щоб дбати про розвиток своєї країни, Путін витрачає сили на блокування розвитку інших держав.

Путін не може повернути всю Україну під контроль Москви, як це було за радянських часів, він не може повернути її статус нейтральної країни, як за часів президенства Януковича, але він може, розпочавши війну з українцями, блокувати економічний і соціальний розвиток Української держави.

Необхідно визнати, добровільно Путін ніколи не відчепиться від України. Совок орудує по-старинці, звалюючи свої власні гріхи на опонентів. Так від самого початку Кремль намагається видати війну в Донбасі за громадянську.

Але немає ніякої громадянської війни, тому що немає причини. Не існує жодних расових, національних, релігійних відмінностей між Донбасом і іншими частинами України, а є неспровокований збройний напад Росії на іншу державу з метою загарбання її території і ліквідації її незалежності.

Путін хоче довічно залишитися при владі, щоб не нести відповідальності за все скоєне ним за роки правління: Чечню, Грузію, Карабах, Придністров’я, Абхазію та Південну Осетію, Україну, підриви житлових будинків в самій Росії, Норд-Ост, потоплення підводного човна «Курськ», малайзійський «Боїнг», Політковську, Немцова та інших супротивників цього злочинного режиму.

Путін навмисно розпалив фінансує збройний конфлікт у Сирії, щоб мільйони біженців заповнили Європу. Це є таємна зброя Кремля, котра покликана зруйнувати європейську єдність і викликати непримиренні протиріччя у Європейському союзі. Що, на думку Путіна, має в кінцевому підсумку, призвести до розвалу ЄС. По суті, біженці – це міна сповільненої дії.

Можна припустити, що міграційна криза не планувалася Москвою на початку, а стала додатковою похідною сирійської кризи, як приємний бонус, що руйнує єдність і силу Євросоюзу.

ЄС в голові Путіна – це американський проект, зруйнувавши який, він зможе прибрати під свій вплив (для початку), хоча б країни колишнього соцтабору, відновивши таким чином «історичну справедливість». Путін спить і бачить себе сидячим на рівних із президентом США Дональдом Трампом, і поділяючим з ним Європу навпіл.

Але все може вийти у нього з похибкою до навпаки. У 2014 році своїми агресивними діями Путін, по суті, розпочав операцію зі знищення Росії – війна проти України, криза, санкції, зниження цін на нафту. За цей час Росія втратила майже все, що отримала за останні 18 років.

Геополітичний маніакальний психоз призвів до того, що реалізуючи свої нав’язливі ідеї, Путін уявив себе «Володарем світу», і пнеться з усіх сил, щоб у це повірив ще хто-небудь, крім нього.

З анексією українського Криму і військовим вторгненням на Донбас, Росія розпочала потужну, добре підготовлену, але погано продуману кампанію по насильницькій зміні світового порядку.

Але навіть у «заагентуреній шрьодерством» Європі багато хто почав прозрівати після нападу Росії на Україну.

ЄС починає робити все для того, щоб якомога менше закуповувати природніх ресурсів у Російської Федерації, оскільки гроші, котрі отримує Москва за ці ресурси, йдуть на підрив, корумпування і розхитування єдності Євросоюзу, а останнім часом Росія починає створювати пряму військову загрозу державам ЄС. Тож навіщо фінансувати ВПК Росії, який спрямований проти Європи?

Але розкриття Росією своїх справжніх намірів і спроба Путіна перевернути світовий порядок, змусить європейців (і не тільки) замислитися над проблемою ефективності Європейського союзу.

Адже ЄС сьогодні фактично перетворився на європейський ООН – не дуже ефективне і забюрократизоване утворення, яке роздирають внутрішні протиріччя.

Таким чином можна зробити висновок: напад Росії на Україну висвітлив і оголив усі недоліки і больові місця не лише Євросоюзу, а й Організації Об’єднаних Націй. ООН не здатна ефективно впливати на Росію, яка явно зловживає своїм правом вето.

То ж чи не варто (після цілком прогнозованої поразки Кремля в протистоянні з усім цивілізованим світом) буде переглянути функції і структуру управління цих організацій таким чином, аби унеможливити впливів на них тоталітарних диктаторських режимів на кшталт путінського?

Блог Віктора Каспрука: https://viktorkaspruk.wordpress.com/


Віктор Каспрук


рейтинг: 63
голосование окончено


<<Вернуться в раздел

Добавить комментарий
Ваше имя:  
Редакция категорически не согласна с мнениями журналистов, помещенными на сайте, и морально готова свалить ответственность на кого угодно.
Главный редактор Эммануил Отнюдь
 
 
Использование материалов разрешается только при условии ссылки
(для интернет-изданий - гиперссылки) на Politican.com.ua

© Politikan.com.ua 2008-2018 Разработка: